Як сучасні цифрові технології допомагають рятувати й досліджувати археологічну спадщину.
Війна різко змінила наше ставлення до простору. Те, що раніше здавалося звичайною картою, сьогодні дедалі частіше сприймається як складна цифрова модель: із рельєфом, шарами даних, маршрутами руху, зонами огляду, об’єктами ризику та можливістю швидко побачити зміни в часі.
Такі технології зазвичай асоціюються з обороною, дронами, розвідкою та ситуаційною обізнаністю. Але їхній потенціал значно ширший. Однією зі сфер, де вони можуть бути особливо корисними, є археологія та охорона культурної спадщини.
Йдеться не про механічне перенесення військових рішень у гуманітарну сферу. Важливо чітко розділяти оборонне застосування та цивільні пам’яткоохоронні завдання. Водночас сама технологічна логіка — швидке створення ортофотопланів, 3D-моделей, цифрових моделей місцевості, маршрутів огляду й карт змін — може стати важливою для археологічного моніторингу.
Сучасні цифрові інструменти відкривають для археологічного моніторингу нові можливості. Йдеться не лише про створення якісних ортофотопланів, 3D-моделей чи окремих карт пам’яток. Значно важливішим є формування цілісної системи, у якій різні типи даних — LiDAR-зйомка, аерофотознімання, супутникові зображення, GPS-фіксація, польові маршрути, фотофіксація, архівні плани та результати попередніх досліджень — поєднуються в одному середовищі.
Такий підхід можна назвати археологічною ситуаційною обізнаністю. Простішими словами, це здатність бачити пам’ятку не як окрему точку на карті, а як частину живого ландшафту, стан якого можна регулярно перевіряти, порівнювати й аналізувати.
У цьому випадку цифрова модель пам’ятки або археологічного ландшафту перестає бути лише візуалізацією. Вона стає робочим інструментом: допомагає виявляти зміни, оцінювати загрози, планувати маршрути огляду й визначати, які об’єкти потребують першочергової уваги.
Наприклад, повторне порівняння ортофотопланів, LiDAR-моделей або супутникових знімків може показати появу нових пошкоджень, сліди грабіжницьких втручань, ерозійні процеси, зміни рослинного покриву, наслідки розорювання чи забудови. Археолог отримує не статичну карту, а динамічну систему спостереження за пам’яткою.
Особливо важливим це є для великих археологічних комплексів, де окремі об’єкти розташовані в межах складного ландшафту: городища, селища, курганні групи, давні шляхи, яри, тераси, заплави. У таких випадках цифрова система дозволяє бачити не лише окрему пам’ятку, а всю структуру археологічного середовища.
У ширшому технологічному контексті подібну логіку демонструють платформи інтеграції даних і ситуаційної обізнаності — від корпоративних систем до спеціалізованих GIS-рішень. Для археології важливим є не запозичення конкретної платформи, а сам принцип: поєднати просторові, часові, польові, архівні та аналітичні дані в єдине середовище для моніторингу спадщини. У такій системі LiDAR-дані, ортофотоплани, супутникові знімки, маршрути польового огляду, фотофіксація, карти загроз і бази даних пам’яток не існують окремо. Вони працюють як частини одного інструменту, що допомагає краще розуміти стан об’єктів і ухвалювати рішення щодо їхнього збереження.
Наступний крок після створення цифрової моделі — її використання для аналізу та комунікації. Окремо варто говорити про маршрути огляду та анімацію камери в межах 3D-моделі.
На перший погляд, це лише презентаційна функція. Але для археології вона може бути значно важливішою. Такий інструмент дозволяє не просто показати пам’ятку, а побудувати просторову розповідь: пройти шляхом від загального ландшафту до конкретного об’єкта, показати зв’язок між укріпленнями і поселенням, між городищем і некрополем, між пам’яткою і сучасними загрозами.
Для наукової презентації, музейної експозиції, грантової заявки, польової школи або публічної лекції це може бути дуже переконливим способом пояснення. У такому випадку 3D-модель стає не просто ілюстрацією, а способом мислення про пам’ятку в просторі.
Такий підхід уже не є суто теоретичним. У світі давно використовуються фотограмметричні та GIS-рішення, які дозволяють створювати ортофотоплани, 3D-моделі, цифрові моделі рельєфу, хмари точок і просторові бази даних.
Серед таких інструментів — Agisoft Metashape, Pix4D, RealityCapture, ArcGIS Drone2Map та інші платформи, що працюють із дроновими знімками, ортомозаїками, хмарами точок і 3D-моделями. Наприклад, Agisoft Metashape прямо описується як програмне забезпечення для фотограмметричної обробки зображень і створення 3D-просторових даних, зокрема для GIS-застосувань і документації культурної спадщини.
Pix4D також має окремі приклади застосування фотограмметрії в археології та збереженні культурної спадщини — від дронового картографування до 3D-документації об’єктів.
Їхня цінність для археології полягає не лише у створенні візуалізацій, а й у можливості отримати точну просторову основу для фіксації, аналізу та порівняння.
В українському контексті цікавими є нові рішення для роботи з дроновими даними та геопросторовою аналітикою. Їхня поява важлива не тільки як технологічна новина, а як ознака ширшого процесу: в Україні швидко розвиваються інструменти роботи з просторовими даними, які потенційно можуть мати не лише оборонне, а й цивільне, гуманітарне та пам’яткоохоронне застосування.
Українська культурна спадщина сьогодні потребує не лише дослідження, а й постійного моніторингу. Частина пам’яток пошкоджена або перебуває під загрозою через війну, частина — через господарську діяльність, ерозію, забудову чи незаконні втручання.
Саме тому міжнародні організації вже активно використовують геопросторові інструменти для оцінки стану спадщини. UNESCO та UNOSAT проводили навчання для українських фахівців із використання супутникових знімків для ідентифікації об’єктів культурної спадщини й оцінки пошкоджень. Окремий проєкт UNESCO також прямо передбачає моніторинг об’єктів культурної спадщини України, зокрема за допомогою супутникових знімків.
У 2025 році ICCROM запустив GIS-based Risk Map для захисту культурної спадщини України. Ця карта є частиною ширшої ініціативи з оцінки, захисту та відновлення української культурної спадщини. Сам інструмент Risk Map подає ризиковий аналіз і візуалізації для понад 250 об’єктів спадщини у дев’яти областях України.
Археологія цілком природно може бути частиною цього процесу. Особливо тому, що археологічні пам’ятки часто не мають виразної видимої архітектури, а їхні пошкодження можуть залишатися непоміченими тривалий час. Для курганних могильників, давніх поселень, городищ, ландшафтних комплексів або об’єктів у лісових ділянках дистанційний моніторинг може бути критично важливим.
Питання про оборонне походження або оборонну складову таких технологій є важливим. Але саме по собі воно не робить їх непридатними для археології.
Багато технологій мають подвійне призначення: супутникова зйомка, GPS, дрони, LiDAR, цифрові карти, 3D-моделювання. Їхнє значення залежить від мети, режиму доступу до даних і способу використання.
Для археології принципово важливо не переносити у цивільну сферу тактичні функції, чутливі оборонні дані або логіку бойового планування. Натомість цілком прийнятним є використання загальної технологічної основи: дронова зйомка, ортофотоплани, 3D-моделі, маршрути огляду, аналіз змін, карти ризиків, цифрове архівування.
Іншими словами, оборонна складова не суперечить пам’яткоохоронному застосуванню тоді, коли чітко розведені цілі. В одному випадку йдеться про ситуаційну обізнаність для безпеки й оборони. В іншому — про ситуаційну обізнаність для збереження культурної спадщини.
Для великих археологічних комплексів України такий підхід особливо перспективний. Тут в одному ландшафті часто поєднуються городища, відкриті поселення, курганні могильники, яри, тераси, заплави, давні шляхи й сучасні зони руйнування.
У таких випадках цифрова модель може стати не просто ілюстрацією, а робочим інструментом. Вона дозволяє зіставляти старі плани з новими даними, уточнювати межі пам’яток, фіксувати мікрорельєф, позначати ділянки ризику, планувати маршрути польової перевірки й готувати матеріали для органів охорони культурної спадщини.
Подібний підхід особливо важливий для пам’яток, які складно охопити традиційними методами: великих городищ, розгалужених поселенських комплексів, курганних некрополів, ландшафтів із лісовими ділянками або зонами активного руйнування.
Наприклад, для пам’яток на кшталт Глинського археологічного комплексу важливо бачити не лише окремі об’єкти — городище, поселення чи курганну групу, — а всю систему їхніх просторових зв’язків. Поєднання LiDAR-даних, польової GPS-фіксації, архівних планів, ортофотопланів і карт ризиків дозволяє поступово створювати не просто карту пам’яток, а інструмент їхнього довготривалого моніторингу.
У цьому сенсі цифрові технології допомагають археології перейти від разового обстеження до регулярного спостереження. Вони не замінюють польову роботу, але дозволяють краще її планувати, точніше фіксувати результати й швидше реагувати на зміни.
Можливо, саме зараз варто говорити про нову культуру моніторингу культурної спадщини.
Це не заміна археолога, не заміна розкопок і не магічна кнопка для відкриттів. Це інструмент, який допомагає краще бачити пам’ятку в просторі, швидше фіксувати її стан, переконливіше пояснювати її значення і відповідальніше планувати її охорону.
Для України, де археологічна спадщина одночасно страждає від війни, господарського тиску, ерозії та незаконних втручань, такі інструменти можуть стати частиною нової пам’яткоохоронної практики.
Йдеться не лише про те, щоб знайти пам’ятку, а й регулярно бачити, що з нею відбувається. Не лише створити 3D-модель, а й перетворити її на карту ризиків, маршрут огляду, цифровий архів і доказовий матеріал для збереження.
Технології, розвиток яких прискорила війна, можуть і повинні працювати також на відновлення. Зокрема — на збереження того, що робить простір не просто територією, а історичним ландшафтом пам’яті.