В основі сучасних поганських течій лежить бажання вірити у «своє», а не «чужими принесене». Ось тільки перше немає сталої традиції.
У чому полягає сутність реконструкцій «язичницької» обрядовості у сучасному світі? — Не претендуючи на повну (і тим більше вичерпну) відповідь цієї складної проблеми, викладемо кілька міркувань, щоби трохи прояснити суть справи.
Під терміном «язичництво», який притаманний церковно-місіонерській літературі слід розуміти безліч різних вірувань — починаючи від магії та анімізму, закінчуючи тотемізмом і політеїзмом. Ті традиції, які заведено називати «язичницькими» теологічно характеризуються в ігноруванні (свідомому чи інерційному) єдиного трансцендентного та апофатичного Першопринципу.
Того, що є sine qua non визнання та безумовного вшанування в монотеїстичних релігіях. Адже монотеїзм у всіх своїх випадках пов'язаний із концепцією творіння, як відчуження Першопринципу.
Натомість «язичництво», своєю чергою, наполягає на концепції саме проявлення Першопринципу у бутті. Сутність відмінності цих двох позицій і полягає саме у визначенні співвідношення буття та його прихованого у небутті Першопринципу.
Якщо ж говорити про подібність між «язичництвом» та сучасними його реконструкторами, то тут доречно вказати на очевидний факт. «Язичництво» є комплексом вірувань, якому властива міфологічна форма мислення та світогляду де поєднувалися релігійний, пізнавальний, моральний, естетичний тощо види досвіду людини.
Де відбивався зв'язок між людиною та природою, між людиною та громадою через ретельно опрацьовану форму ритуалів. Сьогоднішні ж реконструктори «язичництва» суттєво відрізняються від своїх попередників, оскільки належать цілком до іншого соціокультурного типу.
Відповідно реконструкція дохристиянських язичницьких вірувань відбувається на основі фрагментів деяких історичних відомостей та власних уявлень із запозиченням. Одночасно, як локальних обрядів політеїстичних вірувань, так і окультизму.
Це говорить про штучність такої реконструкції через перерваність традиції архаїчної семантики аграрних культів та ритуалів. Для прикладу: наші пращури були тісно пов'язані з природою та протистояли її стихіям і це виявлялося в їхніх уявах — одухотворенні природи.
Естетично це обмежувалося фіксацією природних явищ та прагненням змилостивлення перед стихіями, що проявлялося в поклонінні цим образам — «ейдолам», від яких ця людина залежала. Сьогоднішній же світ суттєво ускладнився — ми перебуваємо в іншому штучному природному середовищі.
Відповідно й до естетичного освоєння з'явилися нові об'єкти. Тому чесним було поклоніння актуальним «ейдолам», від яких залежить сьогоднішній реконструктор: