Скульптура, яка була виявлена цілком випадково на одному із горищ у самому середмісті столиці Галичини. Знахідку досліджують науковці.
На знімках нижче унікальна фігура (чи радше, те, що від неї залишилося), виготовлена 1938 року видатним Сергієм Литвиненком. Він — полтавець, хорунжий Армії УНР і автор надгробка Івана Франка на Личаківському цвинтарі.
Так от, знайшлася ця скульптура цілком несподівано. Виступаючи якось з лекцією перед школярами львівської Малої Академії Наук (оповідав їм тоді чим цікавою є археологія і як стати археологом у наші дні), я й не сподівався, що деякі з тих дітиськ справді відчули у собі потяг відшукувати якісь старовинні речі.
Опісля наступної лекції до мене підійшов один із тих старшокласників-МАНівців і сказав, що у себе на стриху знайшов якусь давню скульптуру. І, тут же, почав розгортати досить важкий пакунок з яким прийшов на лекцію.
Яке ж було моє здивування, коли він його нарешті розгорнув!.. Перед очима постала майстерно виліплена жіноча постать із втраченими руками й головою, на місці яких стирчали лише краї залізних прутів від каркаса.
Особливо цікавими були зображення на тих шатах, в які одягнута та постать і які віддалено нагадують орнаментику княжих часів. Причому, внизу на підставці добре проглядається підпис: «1938. С. Литвиненко».
Звісно, я не міг вчинити інакше, а тут же з тим хлопчиськом пішов до його мами на теперішню вулицю Пантелеймона Куліша, де вони мешкають і далі ми вже втрьох залізли на той стрих та прискіпливо почали все там обдивлятися. Але дарма, жодних слідів чи бодай якихось виразних уламків від тієї скульптури, ми там так тоді й не знайшли (хоча, то вже вечоріло й ми підсвічували собі ліхтариком, то ж може щось і не догледіли).
Ну, що ж, скажете ви, добре, що хоч основа тієї скульптури вціліла, тепер би відшукати лише людину, яка фахово вивчає мистецьку спадщину Сергія Литвиненка. А, от вже ця особа точно підкаже, кого зобразив у цій скульптурі в тому далекому 1938 році наш неперевершений й усьому світові знаний митець-полтавець.
Сергій Литвиненко народився 5 жовтня 1899 року у Пирятині. У 1919-1920 роках служив у званні хорунжого у лавах армії Української Народної Республіки, а після поразки Перших визвольних змагань емігрував.
Навчався свого фаху по різних закладах і 1930-го переїхав до Парижа, де продовжив навчання і виставляв свої твори в салоні Тюїльрі. У тому ж році Сергій Литвиненко переїхав до Львова і згодом став найвидатнішим скульптором міжвоєнного періоду на теренах Західної України.
1933 року на замовлення «Просвіти» виготовив 4 скульптурні портрети: молодого Тараса Шевченка, Івана Франка, митрополита Андрея Шептицького, гетьмана Івана Мазепи. Також завершив працю над надгробним пам'ятником Іванові Франкові.
Скульптурний об'єкт був розпочатий ще у 1926 році, та став найвизначнішим його твором. У ньому втілено провідну ідею Івана Франка — невтомно працювати на благо свого народу.
У 1930-1936 роках мав майстерню, що розташовувалася в одному із приміщень Вільної академії образотворчих мистецтв на вулиці Пісковій, 11, у 1936-1944-х — на вулиці Мончинського, 62 (нинішня вулиця Єфремова).
У 1933-1937 роках спільно із Михайлом Лукіяновичем був керівником керамічної майстерні «Око», що розташовувалася в одному з корпусів колишньої будівельної фірми Івана Левинського при вулиці Потоцького (нинішня вулиця Чупринки, 58а). У період німецької окупації Львова полтавець Литвиненко знову очолив скульптурно-керамічну фабрику.
У цей період за його моделями були виконані гіпсові погруддя Тараса Шевченка, Миколи Лисенка, Івана Франка, генерала Мирона Тарнавського, Митрополита Андрея Шептицького, політика Миколи Міхновського та інших відомих українців. Це був злет кар'єри митця.
У 1941-1944 роках він викладав у Львівській державній художньо-промисловій школі скульптуру і Вищій образотворчій студії, яка утворилася після ліквідації німецькою владою Львівської державної художньо-промислової школи. Із наближенням до Львова лінії фронту студія припинила своє існування.
1944 року подружжя Литвиненків емігрує спочатку до Німеччини, а 1949-го — до Нью-Йорку. У 1952 році утворюється Об'єднання Мистців Українців в Америці, і першим його головою стає Сергій Литвиненко; одночасно він був головою Українського літературно-мистецького клубу у Нью-Йорку.
Від 1953 року разом із Петром Холодним-молодшим, Мирославом Радишем, Яковом Гніздовським і Антіном Малюцею був викладачем в Українському інституті пластичного мистецтва. З цього періоду відома ціла галерея його живописних портретів: Євгена Маланюка, Володимира Кубійовича, Емми Андієвської, дружини Надії та інших, пам'ятники Іванові Франкові, гетьману Іванові Мазепі.
Бронзовий портрет Гетьманівни відзначено Великою Американською нагородою. У церквах святого Миколая в Чикаго, святих Володимира й Ольги у Вінніпеґу, святого Михайла у Гейзелтоні вирізьбив монументальні іконостаси. Мав багато індивідуальних виставок; його праці експонувалися в Парижі й Нью-Йорку.
1963 року пройшла ретроспективна виставка робіт Литвиненка, присвячена 40-річчю його творчої діяльності, на якій було представлено оригінальні твори за 16 років праці у Нью-Йорку. Славетний полтавець помер 20 червня 1964 року, похований на цвинтарі святого Андрія у Саут-Бавнд-Бруку у штаті Нью-Джерсі.