Чотириразовий підприємець-банкрут з Овального кабінету висуває ганебні вимоги. У кремлівських бункерах святково й тривожно.
Усі (Україна, Європа РФ, Індія, КНР і, зрештою, «глобальний Південь» у цілому) дивилися на те, а який підхід запропонує трампівська адміністрація. Вона запропонувала — єдиний, бізнесовий, де головне слово не «цінності», а «вигода», тобто швидкий ґешефт.
Заходитися у «припадку» від цього не варто, а от збудувати прийнятну лінію — треба, причому вкрай необхідно вже тут і зараз; іншого варіанта немає. РФ швидко підлаштувалася, перейшовши на логіку цифр і формулювань ділових інтересів.
Той же бізнесовий (а не дипломатичний) перемовник від Кремля із близького путінського оточення Кірілл Дмітрієв сказав, що США і РФ втратили $300 мільярдів у зв'язку із відсутністю співпраці між країнами. Природно, що «через адміністрацію Джозефа Байдена».
Себто, у Москві дуже швидко «пронюхали» й включилися до теми критики Байдена та формулювання вигоди у цифрах (зокрема, доступ до російських нафтових родовищ, Арктики тощо). Їхня швидкість зрозуміла — російське завдання полягає у тому, щоб:
Нам складніше, тому що за нами правда і справедливість, і викреслити вигодою це неможливо (що видно на прикладі резолюції нехай і слабко функціонує ООН до триріччя російського вторгнення). Ми хочемо, і абсолютно справедливо, гарантій безпеки та розуміння перспективи (як щодо повернення наших територій, так і щодо можливості розвиватися/відновлюватись та визначати своє майбутнє).
Ось, чому для нас критично важливо знайти баланс — між вигодою адміністрації президента Дональда Трампа, реваншистсько-географічним підходом путіна, довгостроковою безпекою європейського регіону, спостережливістю Пекіна й головне — громадським консенсусом усередині України. Такий стан справ на тепер.
Угода між США та Україною щодо корисних копалин, рано чи пізно, гадаю, буде підписана, бо у цьому є сенс та логіка. По ходу зазначимо парадокс: тема «американських кураторів», яку виростили пропагандисти раніше без місця і приводу, нині навпаки замовчуватиметься, тоді як Київ і Вашинґтон будуть пов'язані реальними економічними зобов'язаннями, і взаємне «кураторство» (у хорошому розумінні слова) якраз і з'явиться.
Але до цього ще треба дійти. Тому повторимо: наш шлях до перемир'я/миру — це знайти баланс між логікою «вигоди» адміністрації США, довгостроковим баченням безпеки європейського регіону (думаю, Європа його сформулює), реваншизмом путіна і головне — нашою внутрішньою єдністю щодо перспективи.