Збільшення грошової маси призводить до зростання цін (інфляції). Але очевидним цей взаємозв'язок стає за високого рівня пропозиції грошей.
Тут є над чим подумати: а чому банки тиснуть на своїх клієнтів, щоби вони відмовилися від готівкових платежів на користь цифрових? Плáтите картою і втрачаєте гроші, не розумієте логіку, чому банкам легко використовувати.
Чому скрізь платити готівкою, а не дебетовою карткою? Візьмемо такий приклад: в економіці циркулює банкнота 50 євро.
– У мене в кишені банкнота 50 євро, я приношу її в ресторан і плачу за вечерю.
– Власник ресторану використовує ті ж 50 євро, щоб оплатити рахунок за автомийку.
– Власник автомийки оплачує стрижку у свого перукаря.
– Ці 50 євро перукар використовує для покупки на базарі.
Після необмеженої кількості платежів банкнота 50 євро залишається банкнотою 50 євро. Вона заповнила схему, для якої була розроблена, заповнила свою функцію для всіх, хто її використовував як платіжний засіб.
– Якщо я піду в ресторан і плачу у цифровому вигляді дебетовою карткою, то що буде?
– Вартість цифрового платежу, нарахована власником ресторану, з урахуванням відсоткових комісій за транзакцію, становить 2,5%, що означає 1,25 євро за кожну наступ (це значить, що кожний цифровий платіж коштує 1,25 євро).
– Така ж ставка діє, коли власник ресторану сплачує свій цифровий рахунок на автомийці, або коли власник автомийки платить перукарю.
– Ця операція повторюється поспіль для наступних платежів тощо. Таким чином, після перших 36 транзакцій 50 євро зменшилися до 5 євро, а решта 45 євро стали власністю банків...
Окрім того, вартість дебетової картки зростає в середньому до 2,25 євро на місяць, тому 50 євро після місяця заощадження складає лише 47,75 євро. Тепер подумайте про мільярди людей і мільярди транзакцій.
Банки — найкращий приклад того, як можна заробляти гроші із нічого! Водночас вони завдають величезної шкоди, виливають гроші з трафіку та сприяють інфляції.
Для всіх тих хто не погоджується, нагадаємо, що після кожної фінансової кризи банки стають багатшими, а бідні — біднішими. Це свідчить про певне штучне походження всіх криз, бо під час справжньої кризи мали б втратити всі.
Комісійні, які отримують банки частково йдуть на покриття собівартості еквайрингових послуг, а коштом чистого прибутку банк видає нові кредити. Люди беруть кредити на купівлю товарів і послуг, які не можуть собі дозволити на цю мить, тобто «позичають у свого майбутнього».
Збільшення грошової маси (створення нових грошей) може призводити до зростання цін, тобто інфляції, однак цілком очевидним цей взаємозв'язок стає лише за високого зростання пропозиції грошей. Ось так і виникає парадокс — зручність електронних розрахунків з одного боку з часом призводить до інфляції та падіння рівня життя населення.
Найбільше страждають групи населення з фіксованим доходом — наприклад, особи, що отримують заробітну плату або ж соціальну допомогу від держави. Також наведемо один вислів Майєра Амшеля Ротшильда (1744-1812) для розуміння, як працюють справжні банкіри, як вони мислять та як заробляють:
Щоби ви розуміли до чого призведе повна відмова від готівки: людей планують перетворити на цифрових рабів. Тому у всьому має бути баланс і гармонія, без перегинів у одну зі сторін, а зручність електронних розрахунків з одного боку не повинна зробити людей заручниками банківської системи з іншої.