Про консервативне прочитання капіталу... Долаймо зашкарублі колоніальні «норми», стереотипи взаємин та регуляції!
Особистий капітал, який ми отримуємо від наших батьків та який передаємо нашим дітям, належить не тільки нам, а й нашому роду. І це визначає економічну суб'єктність людини — її здатність на примноження та передачі отриманої спадщини своїм нащадкам.
Якщо ж розглянути отримання спадкового капіталу у масштабі не родинному, а національному — то ми повинні задати два питання:
Відповідь на питання захисту національного спадкового капіталу може дати консервативний підхід до даної проблеми. Ані лібералізм, ані марксизм не можуть не тільки адекватно вирішити це завдання, а й навіть поставити це питання на порядок денний.
Оскільки лібералізм є, переважно, філософією приватного капіталу, а марксизм, в першу чергу переймається працею, ніж спадщиною. Звичайно, що як у лібералізму, так і у марксизму є свої вимоги до влади.
У лібералів це: «Ми платимо податки, відповідно, ми можемо питати з тих, хто ними розпоряджається». У марксистів цю роль відіграє додаткова вартість: «Влада, як агент капіталу живе за рахунок додаткового продукту, створеного нашою працею».
Натомість у консерваторів вимога до влади полягає в іншому: «Влада розпоряджається нашою спільною національною спадщиною — або напряму, або визначає правила її використання». Кожна з цих підстав безумовно важлива.
Однак за сьогоднішніх умов перші дві із них або несуттєві, або фіктивні. Ми виставляємо свій рахунок сьогоднішній владі не тому, що ми є платниками податків і не тому, що ми є трудівниками.
Бо корінь проблеми полягає не в тому, що сьогоднішня влада стягує з нас податки чи експлуатує нашу працю. А в тому, що вона через свою олігархічну природу узурпує суспільний капітал, який включає не тільки уречевлену працю наших пращурів, а й нашу землю з її надрами.
Тому завданням консерватизму є захист, від обмеженого кола осіб, нашого національного спадкового капіталу, як основи загальної свободи. І до речі, це безпосередньо стосується і нематеріального капіталу, отриманого нами у спадщину — нашої культури.