Нова економічна політика СССР оповила поневолені Москвою народи ілюзію демократизації. Подібне відчули на собі навчальні заклади України.
1921 року на теренах колишньої російської імперії, яку контролювали більшовики, була проголошена Нова економічна політика (НЕП). Причини були такі, що політика «воєнного комунізму» призвела до краху економіки й не змогла забезпечити високий рівень виробництва та подолати розруху, спричинену громадянською війною (1917-1922).
У цей час Полтавський вчительський інститут отримав нову назву — Полтавський інститут народної освіти (ПІНО). Більшовики надали вишам право самостійно розробляти навчальні плани, які мали погоджували з Управлінням професійної освіти Народного комісаріату освіти (НКО).
Тривала інтенсивна перебудова системи освіти із запровадженням нових систем навчання. Педагоги запроваджували лабораторно-бригадні системи «Dalton-Plan».
Цей метод, запропонований американкою Гелен Паркгьорст, яка його випробувала у місті Дальтон (штат Массачусетс). Навчання згідно із «Dalton-Plan» будувалося на трьох складових:
Основними елементами були: «дім» (власне, «home»), завдання та лабораторія. Термін «дім» означає основне місце учня в школі, який часто відігравав роль звичайного навчального класу, а домашнім радником виступав класний керівник.
Студентам давали завдання, які вони мали виконати за певний час, а викладачі давали завдання терміном на місяць, які поділяли на тиждень. Натомість «лабораторія» — це були особисті консультації із викладачами того чи іншого предмету, де студенти отримували рекомендації по виконанню завдань.
Але ці принципи погано реалізовувалися у виші через слабку матеріально-технічну базу, часті пропуски занять. Окремо варто зазначити про величезну роль українізації, яка надала студентам, а більшість були із сільської місцевості, право вчитися українською мовою.
Серед іншого, у лютому 1924 року почав виходити «Бюлетень ПІНО», редакторами якого були відомі педагоги Іван Рибаков та Григорій Ващенко. У цей же наказ НКО УРСР остаточно затвердив перелік кафедр ПІНО:
До всього іншого викладачів об'єднали у педагогічні комісії. Педагогічну на чолі з Г. Ващенком, суспільствознавчу, яку очолив І. Рибаков, природничо-математичну на чолі із В. Воропаєм.
На початку 1925 року відносини між ректором Омеляном Ходаком і викладачами вишу загострилися. Бувши переконаним марксистом, він продовжував грубо втручатися у педагогічний і навчальний процес.
Його нелюбов і бачення у викладачах, які пройшли становлення ще у часи царської росії, агентів Симона Петлюри, призвели до того, що значна частина колективу інституту категорично не сприймала його. Відбувалися підбурювання проти ректора й студентів.
Врешті у вересні того року О. Ходак звільнився і перейшов на посаду голови Інституту марксизму. Пізніше, 1929 року він ще буде керувати роботою Харківського сільськогосподарського інституту, а 1937-го репресують його дружину.
Тож Ходак, як близька людина «ворога народу», буде звільнений з усіх посад, житиме у Києві у склепі на Лук'янівському цвинтарі. Там він і помре після Другої світової війни на самоті.
Новим керівником призначили Матвія Фарбера, єврея за походженням, військового лікаря, свідомого більшовика. Хоча він народився 1892 року у родині учителів, але не мав вищої освіти.
Фарбер навчався у військово-фельдшерській школі, Військово-медичній академії та Київському комерційному інституті, але диплом за навчання так і не отримав. Брав участь у Першій світовій війні, працював лікарем на фронті.
Від 1922 року мешкав у Полтаві, де й читав лекції на курсах медсестер, працював лектором Полтавського технікуму землеустрою. Йому судилося працювати керівником ПІНО до кінця НЕПу.
Насувався кінець НЕПу, а разом із ним сталінська індустріалізація. І освітнім закладам у ній судилося відіграти важливу роль — формування нової людини (Homo Sovieticus) — покірного виконавця волі партії.