Нові політичні технології в Опішні
Розмови та обговорення у Зіньківському районі щодо створення ОТГ точилися дуже давно. Час від часу на різних зборах чи радах, де збиралися керівники району порушувалось питання щодо Опішні, як майбутнього центру ОТГ. Спочатку це були невеликі закиди, ймовірно для того, щоб вивідати настрої та підводні камені. Підкреслюю, що спочатку (негласно) були опитані всі сільські голови та проводилася в районі кропітка робота по створенню одної Зіньківської ОТГ. Мене, як селищного голову в це не втягували, бо коли запитали – я конкретно відповіла: «Я представляю ОПІШНЮ і в цьому питанні не вагаюся, бо знаю, що 99% опішнян за ОПІШНЯНСЬКУ ОТГ». Після цих слів, які прозвучали на громадській раді – в районі задумались, як перешкодити та уникнути цього, бо не хотіли втрачати гроші газопромислу. Дуже багато значили для Опішні сусідні сільські ради – Попівська, Батьківська та Малобудищанська, бо всі знали, що створитися ОПІШНЯНСЬКІЙ ОТГ можливо лише шляхом об'єднання хоч з однією із сусідніх рад.
В Опішні вчасно почали процес ініціювання створення ОТГ, провели громадські слухання (запрошували на них і сусідні ради), провели виконком, сесію та розіслали пропозицію. Але районне керівництво також не спало – паралельно проводилась робота по перешкоджанню та затягуванню створення ОПІШНЯНСЬКОЇ ОТГ. На моє конкретне запитання Дядечку Б.І. (Малі Будища) він говорив; «Ми поки що не будемо давати згоду, бо це ще не на часі. От коли «прижме» - тоді «Так». Іванченко Б.І. (Батьки) говорив: «Я - за, але як? – ми не маємо спільних меж». Мартосенко Н.О. (Попівка) замовчувала свою відповідь, хоча в нас навіть вулиці деякі спільні, бо за великим рахунком Опішня-Попівка – один населений пункт. А що робив район? Район грався. Готувалися пропозиції на затвердження сесії Полтавської обласної ради. Як стало відомо, в районі офіційно планувалося створення двох ОТГ – Зіньківська та Опішнянська (в межах колишнього Опішнянського району). Так мало б бути. Всі чекали затвердження Перспективного плану утворення ОТГ у Полтавській області. Але в районі дехто із керівників вирішили по-тихому підсунути на затвердження проект лише одної ОТГ в межах Зіньківського району. Про це стало відомо тодішньому депутату Полтавської обласної ради Леву Жиденку, який по телефону в терміновому порядку викликав мене в Полтаву. Я встигла зайти в залу засідань саме тоді, коли розглядався проект від нашого району, який оголошував тодішній голова Зіньківської РДА Панченко В.Г. В результаті нам з депутатом Жиденко Л.А. вдалося відстояти утворення Опішнянської ОТГ. На моє запитання голові Зіньківської РДА Панченку В.Г. чому він так захотів зробити – почула відповідь – переплутав і надав на затвердження не той варіант. Ця відмовка була настільки невиразною, що я зрозуміла, що район так просто не заспокоїться і зіньківське керівництво й надалі буде відстоювати свою позицію. Тому вирішено було в Опішні також не сидіти, склавши руки – розробили та затвердили Статут ОТГ і в травні 2016 року я, як голова селищної ради, зареєструвала у Зіньківському РУЮ Опішнянську ОТГ в межах Опішнянської селищної ради (свідоцтво №2). Відтоді вже на всіх засіданнях, де тільки можливо, я говорила про це, а також про те, що ми навіть розглядаємо варіант унітарності Опішнянської ОТГ та будемо працювати над цим у подальшому.
Паралельно з цими політичними сутичками, йшов дуже тяжкий процес врегулювання відносин селищної ради з ГПУ «Полтавагазвидобування», якому не подобалося те, що селищна рада почала ставити незручні запитання про об'єми видобутку, про загальну кількість їхніх об'єктів на території ради та компенсації жителям тощо. Начальник Опішнянського цеху по видобутку нафти, газу та природного конденсату ГПУ «Полтавагазвидобування» Черчович В.О. був налаштований дуже вороже і віддав негласний наказ депутатам селищної ради – працівникам ГПУ всіляко блокувати роботу ради: вони не з'являлися на засідання постійних комісій та на сесії ради, зривали кворум, вимагаючи певних дивідендів для свого підприємства. Я неодноразово говорила цим депутатам, що їх обрали жителі та в першу чергу потрібно думати про громаду, про своїх виборців. Але все було марно. Один приклад – громадські слухання по газифікації села Карабазівка. Селищна рада провела їх, як того вимагає чинне законодавство у самому селі з жителями громади, де були присутні й депутати із промислу. То Мꞌяло В.І. та Кужим В.М. вносили лише деструктив і створювали протиріччя, демонстрували нерозуміння потреб жителів села (хоча, мабуть розігрували це нерозуміння !!!?). Рішення цих громадських слухань дуже не сподобалося керівництву Солохівського цеху. Вони вирішують провести ще одні громадські слухання, але вже в приміщенні селищної ради, без жителів села, дуже надіялися, що й без селищного голови Маммадової С.Р. Про проведення цих «громадських слухань» я особисто дізналася за декілька хвилин до початку, коли вже в залі не було вільних місць (на всіх стільцях сиділи працівники промислу та зберігали цілковиту тишу). Це було жахливо. Таким чином планувалося провести «Свої слухання» по Карабазівці та прийняти «свої рішення». Але, в протоколі засідання проголосували все-таки й за допомогу підприємства по газифікації села Карабазівки – моя наполегливість та неоціненна підтримка голови Громадської Ради Зіньківського району Кулаги В.О. дали свій результат. Однак, Черчович В.О. залишився дуже незадоволений таким перебігом подій та навіть не намагався прикрити свого роздратування - відкрито сказав мені про те, що дуже скоро я дізнаюся про всі наслідки. Було зрозуміло те, що ГПУ буде продовжувати цю неоголошену війну руками та мандатами депутатів від промислу – блокування роботи ради продовжилось ще й розпочалися «договорняки» проти мене, як селищного голови.
Декілька слів про тодішню загальну «картину маслом». Вірити нікому не можна було, покластися і доручити виконання тієї чи іншої задачі також! Тому і доводилося все тягти на собі Колектив працівників селищної ради дістався мені від попередників – я нікого не звільнила й тому довіритися могла лише декільком працівникам, яких вважала (помилково) своїми однодумцями. Життя показало, що саме ці працівники, яких я особисто прийняла на роботу - мене і зрадили. Суспільна нестабільність яскраво проявлялась у діях окремих депутатів селищної та районної ради, зокрема Троцької В.П., Різника М.М., Кужима В.М. – вони буквально закидали селищну раду своїми нескінченними запитами та необґрунтованими заявами, листами. Мабуть, мали надію чи завдання паралізувати діловодство ради. Нескінченні, безцільні телефонні дзвінки, особисте відвідування, яке супроводжувалося репетуванням на всі поверхи тощо. Але був і позитив. Цікаву ідею підкинула одна ініціативна група опішнян, які вирішили не чекати від влади якогось покращення, а самоорганізуватися, керуючись Конституцією України та діяти, створювати громаду та покращувати свою долю. В майбутньому я використала цю ідею і тому велике «спасибі» ініціаторам Степаненко В.М. та Курбалі А.М, Але про це – трішки згодом.
Саме в цей період мені стало відомо, що є якась підпільна група опозиціонерів, які таємно ночами засідають у Різника у «Гламурі» та мають на меті відсторонення мене від посади селищного голови. Не могла тоді (й не можу і зараз) уявити, що всі ці засідання відвідували Масюк Ю.М. та Гармаш І.О. Це так звані «таємні агенти», які за мною шпигували весь час та на отих таємних “гламурних” посиденьках все доповідали. Це звичайні запроданці, які незрозуміло чому так вчинили? Мабуть, причина криється в їх підлості та цинічності. Як працівників, я їх не ображала, а вони жили таким собі подвійним життям. Хоча я неодноразово говорила про те, що зрада – це є найбільший гріх.
Декілька слів треба сказати про самих «заколотників». ГПУ своїм депутатам дало наказ та залякали звільнити з роботи, якщо щось не спрацює. Заголовацького Руслана обдурили, бо обіцяли в майбутньому посаду голови ОТГ. Авраменко І.В. – той завжди «проти» (проти Риженка В.М., проти Кужима О.М., проти Маммадової С.Р.). Всі разом плюс Масюк Ю.М., секретар ради – це і були ті дві третини від числа депутатів, які голосували за недовіру мені, як селищному голові. 29.06.2017 року безпідставно оголосили мені недовіру – і до влади в селищі прийшла Масюк Ю.М. разом з Різником М.М. та депутатами з промислу.
Повідомити до ЦВК про такі політичні зміни в селищній раді забули, оголосити позачергові вибори селищного голови також забули. Хоча по Закону такого не можна було робити. До того ж виплачувати премії та надбавки, проводити будь-які роботи, приймати та звільняти працівників тощо. Що це за посада «т.в.о., секретаря селищної ради? Які права та задачі? Що може гарантувати така посадова особа органу місцевого самоврядування? За що може відповідати? Однак, саме т.в.о., секретаря ради Масюк Ю.М. підписала рішення про створення ОТГ та приєднання до Опішнянської селищної ради Попівської, Малобудищанської, Батьківської сільських рад. Масюк Ю.М. на посаді всіх влаштовувала – все, що потрібно підписувала, все, що потрібно – робила , нікуди не лізла, думки своєї не мала – возила тихенько на машинах свого чоловіка щебінь за бюджетні гроші, заробляла для своєї родини кошти й цього було достатньо.
Повернуся до громадянської ініціативи.
Як я уже писала вище – представники громади підказали той шлях, яким я і пішла. Проаналізувавши тенденції та амбіції Зінькова, я зрозуміла, що потрібно терміново діяти – я почала готувати подання до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України про внесення змін до Закону України про утворення ОТГ, як виключення в межах однієї одиниці самоврядування без об'єднання, бо вже мали зареєстровану в юстиції Опішнянську ОТГ в межах Опішнянської селищної ради. За підрахунками наша ОТГ була спроможна та самодостатня. Я мала намір винести цей проект звернення на громадські слухання і заручитися підтримкою громади для подання в Київ для подальшого рішення. Так планувалось – але не сталося. Ця групка опозиціонерів в обхід громади, без будь-якого обговорення та оприлюднення виконала свій «договорняк» - висловили мені недовіру і я змушена була залишити свої розробки без завершення.
Це вже потім, коли пройшло чотири роки прояснилися деякі подробиці цих гниляків. Планувалося – зняти мене з посади й довести моє життя до критичного стану – роботи немає, трудова книжка на підприємстві – влаштуватися на іншу роботу також неможливо, соціальна виплата на випадок безробіття без пред'явлення трудової книжки в службу зайнятості також нереальна, вимушеність переїхати та винаймати квартиру в іншому місті тощо. Мені цікаво на що Ви всі розраховували коли розпускали про мене брехні, коли паплюжили моє ім'я, моє особисте життя, мою сім'ю? На що була розрахована кримінальна справа, яку сфальшувала прокуратура з подачі Різника М.М., теперішнього голови ОТГ? Ви, напевно, надіялися, що я не витримаю того шаленого тиску та накладу на себе руки? Це такий варіант розвитку подій конструювався? Це так хотілося б багатьом з Вас.
Але Бог мене любить, бо я нікому і ніколи не робила зла, Всі, хто мене знає не дадуть злукавити – я ніколи не зраджувала себе ні за яких обставин. Навіть опинившись у такій скруті – я залишалась сама собою. Перш ніж обговорювати когось – уявіть себе на місці тої людини. 29 червня 2017 року я вийшла із селищної ради з незаконно висловленою недовірою. Моя трудова книжка, мої особисті речі – все залишилося там. Також там залишилось моє велике розчарування в людях, яким я довіряла і які мене зрадили. А зрадили не тільки мене, бо зрадили ті плани, над втіленням яких ми разом працювали. За великим рахунком – зрадили Опішнянську спільноту – Опішнянську громаду...
З роками це стає все більш очевидним. Чому я так говорю? Маю всі підстави. В результаті тих буремних подій 2017 року – секретар ради Масюк Ю.М. керувала селищною радою до 04.01.2019 року. Що було зроблено для громади в цей час? НІЧОГО. Жоден з проектів, які я замовляла не був втілений у життя, жодного покращення не відбулося – переколотила всіх підприємців, намагалася підім'яти під себе, але не вийшло. Покращився добробут сім'ї Масюків, депутатам почали роздавати ласі земельні ділянки, а простих людей перестали впускати навіть до селищної ради. Але громада заслуговує на тих керівників, яких має. Хто зараз керує Опішнянською ОТГ? Хабарник та здирник Різник М.М. разом зі своїм особистим адвокатом Філоненком Г.М., який за сумісництвом (коли тільки встигає?) призначений ще й керівником опішнянських теплиць – такий собі «голова колгоспу», як говорять опішняни. Хоча цьому спеціалістові “паралельно”, адже адвокатська контора, яку спонсорує Різник М.М. за бюджетні кошти розташована в Полтаві і він надіється, що про цю його опішнянську халтурку (на декілька мільйонів) там не дізнаються. Керує благоустроєм кум Різника – Мустафаєв Т.С., який окрім приміщення селищної радив Опішні не знає більш нічого – навіть у господарському дворі бур'яни у його зріст. Виявляється брали його на роботу для того, щоб він «правильно» тендера проводив та укладав договори.
Головний бухгалтер селищної ради Чаус О.О. досить довго пропрацювала на своїй посаді – ще Риженко В.М. у свій час називав її «хуторянкою». Не зважили навіть на всі її підлизування до нової влади, на всі її прислуговування перед новим керівництвом – її звільнили. Головний бухгалтер селищної ради іногородня й тому кожного дня її возять на роботу з іншого району службовим транспортом –мільйонним японським автомобілем. До речі кожного дня також транспортують на роботу в Опішню й голову із заступником з Полтави й все це за бюджетні кошти…
Врешті понаприймали на роботу в селищну раду таку собі ботоферму на другий поверх приміщення, обмежили жителям ради туди доступ та розпочали прекрасне життя. Величезні зарплати, непомірні премії (200-600%), відсутність контролю з боку громади дало можливість уявити себе жителями Олімпу.
На сьогодні в Опішні не проводиться жодне державне свято. Немає діла керівництву ОТГ до проблем та турбот жителів: відсутність води, величезні тарифи, суцільне зубожіння та деградація. Сам Різник М.М. перебуває у постійних закордонних відпустках – на роботі його майже немає. Прикольним вважається поїхати десь на курорт, а потім робити відмітку геолокації – Тут Опішнянська ОТГ. Верхом цинізму є те, що особисто він вважає себе правим і кепкує з інших, організовує опитування ніби-то бажає знати думку опішнян: «Чи може селищний голова мати відпустку?» А де ж друзі та побратими? – разом із ним подорожують за кошти громади цілими сім'ями та насолоджуються життям.
Звичайно, працювати не легко. Особливо так, як він. Одне лише питання: де розчинилися торішній та цьогорічні бюджети? Окрім центрального парку та айдентики, що ще є? Які покращення та новації відбулися? Чому опішнян «годують» прекрасними картинками, а де реальна робота та результат? Де гроші громади та в чиїх кишенях вони осіли?
Останнім часом ріже слух фраза – «В Опішні спостерігається потужний розвиток туризму. Ми ділимося досвідом з іншими ОТГ». З цим меседжем виступає голова Різник М.М. на різних форумах, де пропагує саме такий, обраний Опішнею шлях розвитку – розвиток туризму в основі якого традиційне ремесло – гончарство. Так можливо говорити скрізь, вішати свої досягнення на вуха простачків, бо тільки в Опішні відомо, що це велика брехня. Для загальної спільноти уточню – потужний розвиток туризму в Опішні – це Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішні (крапка). Все інше лише на папері та у планах. В промові Різника відчутне блюзнірство та спотворення реалій сучасної гончарної столиці України. Дійшло до того, що задля дешевого піару Різник М.М. крадькома та таємно проводить зйомки своїх блогів на території НМЗУГвО. Це така повага до своїх глядачів? Чи така повага до себе, як людини і керівника?
Особисто я не вважаю його законним керівником Опішнянської ОТГ. Та й сама ОТГ створена за сценарієм, який більше прописаний Ільфом та Петровим, а не Законом. Оті славні пікетування, оті автопробіги, оті сеанси одночасної гри….
04.01.2019 року Різник М.М. обраний на посаду голови Опішнянської ОТГ. Але він самозванець. І вся його діяльність не варта нічого. Я не помилилася, він – самозванець, бо сам себе призначив, особисто підписавши рішення про свої повноваження. Де таке видано – громада бере його на роботу, але він сам собі цю роботу-посаду надає. Це, як мінімум конфлікт інтересів. Куди дивляться правоохоронні органи? Хоча краще не досліджувати цього питання, бо потім доведеться відповідати на питання, чому до такого допустили?
І «вишенька на тортик» - рішення про утворення ОТГ підписала (!) т.в.о., секретаря селищної ради Масюк Ю.М. Що вона могла гарантувати сільським радам, що приєдналися? Збереження шкіл? Збереження дитячих садочків? Ні! Адже в приміщенні на сьогодні діючого дитячого садку вже заплановано відкриття гончарної артілі. І так буде скрізь і з кожним.
Насамкінець нагадаю всім про те, що життя дивовижна річ і кожна людина в ньому не випадкова. Деградація суспільства, переосмислення людських цінностей, низько моральність – ось те зло, яке повсюдно на нас чатує. і чим раніше ми це зрозуміємо – тим краще нам буде в майбутньому. Краще буде нашим нащадкам, якщо зараз подумати про майбутнє.
А з Опішнянською ОТГ потрібно ще розбиратися, бо люди не винні, що їх по-наглому одурили та одурманили. Сама ідея ОТГ – це загальне покращення життя жителів громади, а не групки гастролерів, які наживаються на простих людях. Кожному буде саме те на що заслуговує!!!!