Натомість росіяни (великороси) були відомі цивілізованому світові до початку століття XIX-го не інакше як московити з дикої Татарії...
Одна з перших письмових згадок про "Націю Українську" датована 1660 роком. Саме за цей рік маємо запис київського студента в італійській Падуї, як представника "нації української".
Ось історичний текст на підтвердження: «Joz. Daniel Dzik, wikaryuz katedralny lucki, natione Vkrainensis de districtu Kiiouiensi», тобто, «українець з округу київського». Або, якщо за оригіналом першої розвідки та перекладу від чудового дослідника Григорія Нудьги: «Йозеф Данило Дзик, катедральний вікарій луцький, національність – українець, Київський дистрикт».
Вдалося з'ясувати в архівах, що Дзики вказані у документі "Нарахування поселень і будинків воєводства Брацлавського для стягнення податку "podymnogo i mlynowego" у 1664 році. У В'ячеслава Липинського знайшов ще одну згадку про старого Миколу Дзика, який йде з військом Брацлавщиною, а також про синів його: «Петро служить у Війську Запорізькому, як полковник хвастівський, а Мелетій... ректор Могилянської академії».
Мелетій був видатною персоною нашої історії, багаторічним ректором Могилянки. Він – інтелектуал і просвітник, який виховав під своєю опікою цілу плеяду українських геніїв.
А ще він також до останніх днів життя відстоював незалежність української Церкви від московських імперських атак. До самої смерті Мелетія Дзика в 1682 році московитам так і не вдалося анексувати українську Церкву та нав'язати імперську волю нашим інтелектуалам.
Можемо зробити висновки, що походили Дзики з Брацлавщини, служили, хто у Фастові, хто в Києві, хто у Луцьку. А Данило досить однозначно підписався в списках Падуанського університету, що він з Київщини (Kiiouiensi).
Таким чином, в давньому записі за 1660 рік піднімається не тільки тема модерного визначення – "української нації". Але і прив'язка київського столичного статусу не лише до назви "Русь", але і до назви "Україна", як її безпосередньої правонаступниці.