У мадридському музеї Прадо, в одному із залів, скромно у куточку висить портрет молодого ченця. Напрочуд сучасна особа.
Років п'ять-шість тому, розглядаючи роботи Ель Ґреко, звернув увагу на цей портрет і захотів дізнатися, хто ж цей молодий чоловік. Ним виявився учень Ель Ґреко, – теж художник, монах-домініканець тринітарій.
Що за тринітарій такий? Став шукати далі й виявилося, що це католицький злиденний чернечий орден, заснований у 1198 році для викупу християн з мусульманського полону.
Гаслом ордену були наступні слова: «Слава Тобі Трійця, а полоненим – свобода» (мовою оригіналу: Gloria Tibi Trinitas et captivis libertas). Цих ченців народ прозвав "брати ослів" або "ослячим орденом", оскільки їм було заборонено їздити на конях.
До всього тринітаріям заборонялося їсти м'ясо та рибу, а також мати якусь власність. Виконуючи своє основне завдання, за 437 років орден зумів викупити з мусульманського полону аж 30 732 невільники!
Кошти для викупу тринітарії, головним чином, знаходили шляхом збору милостині. Непоодинокі були випадки, коли тринітарії віддавали себе самих (!) у рабство заради визволення бранців.
І ось найцікавіше: у 1580 вони викупили з алжирського полону видатного письменника Меґеля де Сервантеса. Опісля він повернувся в Іспанію і написав свою славетну працю – "Дон Кіхот".
Виходить, що читаючи "Дон Кіхота" ми завдячуємо ченцям-тринітаріям. Ось така ниточка історії простяглася від Ель Ґреко до Сервантеса, вірних синів іспанської землі.
Автор – Геннадій Вольман, мистецтвознавець