Просякнута кров'ю довготривала спільна історія України та Московії заважає кремлівському "бункерному щуру" мислити раціонально.
Та навіть попри свої геополітичні амбіції з відродження СССР агресивними методами, Владімір Путін все ж не готовий зараз розпочати повномасштабну війну.
Про це пише міжнародний авторитетний арабський мовник "Al Jazeera", наводячи 9 вагомих причин, інформує аґенція "Останній Бастіон".
Зазначається, що підґрунтям для нижченаведених доводів стали думки провідних аналітиків та експертів з України та РФ.
1. Спадок Русі та приналежність Києва, як "матері міст руських". Столиця України була центром княжої Русі впродовж IX-XIII століть, а її територія включала окремі частини сьогоднішніх Білорусі та Московії. Ці три країни, як і раніше, вважають Київ своєю спільною метрополією.
2. Слов'янська кров. У цьому контексті обидві сторони визнають, що спільне історичне минуле пов'язане з приналежністю до слов'ян; звісно, що в українців відсоток слов'янської крові більше, ніж у росіян, які змішувалися з тюрками та фіно-уграми. Офіційні особи завжди говорили, особливо до початку воєнних дій у 2014 році, що приналежність до слов'янської сім'ї народів є основою історичного братерства України з РФ, певною основою їхніх стосунків та спільних цілей.
3. Православ'я. Є ще один важливий фактор: українці з росіянами разом прийняли християнство за доби Середньовіччя. Насамперед це православне віровчення, яке сповідує більшість мешканців обох країн. Хоча Православна Церква України проголосила автокефалію та здобула незалежність від Московського патріархату наприкінці 2018 року, їй поки що не вдалося об'єднати під своїм прапором усі Церкви країни.
4. Совєцьке минуле. Ще один загальний історичний чинник — це майже 70 років обопільного перебування у більшовицькому ярмі у межах колишнього Совєцького Союзу. Ця епоха є предметом серйозних дискусій у сучасній Україні у світлі напруженості з головною спадкоємицею СССР — РФ. Більшість українців сьогодні природно вважає її колоніальною добою, яка пригнічувала українську ідентичність на користь гегемонії Москви. Однак її спадщиною стала більша частина військового та промислового потенціалу країни, у втраті чи знищенні якого особисто Путін, безумовно, не зацікавлений.
5. Площа та населення. Ще один факт, який на Московії добре розуміють, полягає в тому, що Україна є восьмою за кількістю населення європейською країною, після власне РФ, Туреччини, ФРН, Франції, Великої Британії, Італії та Іспанії. Площа міжнародно визнаної української території становить 603 тисячі км², де проживає орієнтовно від 40 до 45 мільйонів осіб. Це ускладнює для Кремля ідею вторгнення та повноцінного військового контролю. Також даються в знаки мінливості ландшафту України.
6. Вороже ставлення українців до росіян. Згідно з результатами соціологічних опитувань громадян України, з 2014 року переважна більшість населення нині розглядає РФ як ворожу державу, що спричинилася до військової агресії та окупації частини території сусідньої країни. Скажімо, цьогорічні показники демонструють, що 72% українців бачать у Росії ворога і лише 12% — союзника (однак і ця цифра поступово зменшується — прим. ред.).
7. Прозахідні меншини. Ще одна відома Кремлю, так би мовити, соціальна проблема, про яку українська влада обізнана, але не обговорює публічно, — присутність етнічних меншин у західних регіонах України, налаштованих відверто проєвропейськи. Вона сприяє напруженості у відносинах країни із сусідніми Польщею, Угорщиною та Румунією і навіть набуває рис сепаратистського руху, подібно до ситуації на Сході. Прикладом може бути угорська меншість на Закарпатті, де мова та навчальні програми неодноразово ставали причинами гучних розбіжностей між Києвом і Будапештом.
8. Гнів, опір і виснаження. На думку аналітиків, будь-яка військова агресія РФ проти України може спричинити, з одного боку, хвилю гніву на вулицях самої Московії, а з іншого — великий опір українців; у Кремлі це враховують, пам'ятаючи партизанську війну, що до початку 1960-х років вели бійці УПА. Багаторічна агресивна політика путінського режиму під гаслами єдності "трьох братніх слов'янських народів" по факту зруйнувала більшу частину спільної спадщини, включаючи історію та економіку, а отже Москва не здатна повернути свій вплив в Україні навіть за допомогою сили. Переважна більшість населення вільної від чужинської окупації української території не буде зустрічати росіян із квітами, хлібом і сіллю. Соціологічні опитування яскраво свідчать про протилежне — 55% українців готові чинити збройний або цивільний опір у разі чергової агресії РФ.
9. Влада військового часу. Існує ще один фактор, який може мати не менш важливе значення. Попри кількісну та якісну військову перевагу РФ, нині вона серйозно ставиться до оновленої та кількісно збільшеної армії України (до 250 тисяч службовців — прим. ред.). У 2021 році ЗСУ вже не ті, що були у 2013-2014 роках, особливо після того, як на озброєння поступили передові турецькі та західні зразки, ті ж таки БПЛА "Bayraktar" або "Javellin". Також не варто забувати й про оборонний бюджет, який становить майже 6% від валового внутрішнього продукту, тоді як до російської агресії не перевищував і 1%. Відтак будь-який путінський напад на Україну — повномасштабний чи локальний — закінчиться тим, що тисячі російських солдатів повернуться додому у трунах, спричинивши вже внутрішню кризу і соціальне невдоволення на теренах самої РФ, де населення пам'ятає наслідки Афґанської та двох Чеченських війн.
Між тим, "Останній Бастіон" нагадує своїм читачам, що Путін уже рахує, скільки часу летять ракети з України до Москви.