Шановні працівники редакції «Останнього Бастіону», щиро дякую за те, що опублікували мій відгук на проблеми, що виникли у школі № 10 м. Полтава.
Читайте більше: Чому Україні не потрібні розумні діти? Точка зору (Частина 2)
Тому розраховую на те, що опублікуєте на шпальтах вашого видання й інші мої думки, а небайдужі поділяться й своїми поглядами на розвиток освіти в державі.
Проблеми в галузі освіти завжди були й, на жаль, будуть. Хочу звернути увагу на те, що зміни, які відбуваються у нашій галузі потрібні, але потрібні тільки не державі.
Чому? Спробую пояснити. Розпочну з початкової освіти. Держава звертає увагу, що потрібно змінити систему освіти, спрямувати її на розвиток особистості, підприємливості.
Підприємливість розпочинається з обладнання. Яке обладнання нам пропонує науковий центр за «найкращою ціною» (утримаюсь від реклами цієї фірми), однак, у моєму підрахунку, ця найкраща ціна складає 250 тис. 20 грн. 34 копійки. (Щоб ви мали уявлення про ціну, то візок металевий для зберігання дидактичного матеріалу (з 24 скрині F1) коштує 21 тис. 199 грн. 20 коп), а демонстраційна модель механічного годинника, настінна (24 год, годинна, хвилинна стрілки) коштує ВСЬОГО ЛИШЕ ЯКИХОСЬ 580 грн. 80 коп. Як уявлю скільки у нас в державі початкових класів, в моїй уяві відразу постають «найкращі» шкільні автобуси «Богдан», що не витримують ніякої критики відносно надійності та ощадливості в обслуговуванні відразу після початку підвезення дітей. То ж скільки державних коштів, коштів територіальних громад, потрібно використати, щоб забезпечити НУШ (нову українську школу) необхідним.
Дякую пані міністру освіти й науки України за турботу про початкову освіту й підготовку вчителів 1 класу в EDERA, яка, як і вся система освіти, не витримує навантаження й «висить».
Мені цікаво, чи розуміє наша пані міністр й те, що, можливо, не в усіх школах є звичайний мобільний 3-G Internet, не говорячи про швидкісний, а в навчальних закладах WI-FI покриття. А ще варто було б запитати про те, скільки коштів виділено з бюджетів різного рівня на звичайний папір для відповідей на чисельні запити й вимоги з боку різних служб, відомств, управлінь?! Скільки державних коштів витачено на ремонт й обслуговування техніки, необхідної для чисельних відповідей і відписок?! Скільки державних коштів виділено на сучасне обладнання шкільних їдалень небхідним устаткуванням, меблями? Скільки держава виділила коштів хоча б на поточний ремонт (фарбування) приміщень школи, під час підготовки до нового навчального року? І цей перелік питань можна ще довго продовжувати. Й тому, будуючи «нову українську школу» у застарілих, типових приміщеннях з застарілим, «радянським» обладнанням, можна очікувати, ні, не змін, розхвалених вдалими пілотними проектами НУШ, а краху й зневіри у можливості щось змінити на краще.
У «НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ», на мою думку, спочатку повинні бути створені умови, необхідні для всебічного розвитку дитини, вкладені величезні кошти на нову матеріальну базу, а не підготовка «спеціалістів», «захоплених» радикальними змінами в НУШ, та закритими, підвищеними зарплатами вчителів, ротами.
До речі, не зрозуміло, куди потрібно подіти вчителів, так скажемо, «зі значним стажем», не в «новій українській школі», але яким завдяки новій державній пенсійній реформі, потрібно якось дожити до пенсії (раніше була вислуга років - 25), я особисто знаю талановитого вчителя, який виховав та навчив дітей, пішов на пенсію за вислугою років у віці 49 років, й на прохання продовжити роботу відповів: «Я вже реалізував, побачив себе у дітях, відбулося моє «професійне вигорання» і вже хочу відпочити». І уявляю відразу себе, у віці 60 років, якщо, звісно, буду здатний адекватно реагувати на разючі й швидкі зміни у педагогіці, новітніх технологіях, науці, техніці. Жахливо уже відчувати ймовірну непотрібність й беззахисність у неймовірно мінливому світі, стояти з простягнутою рукою, очікуючи «бажаної» пенсії. Не за горами той час, коли буде звичним явище «вчитель-жебрак». Можливо є й такі, яким все байдуже, й вони здатні в будь-яких умовах працювати на педагогічній ниві й до 70 років? Можливо, я помиляюся, але думаю, що вчитель, як і медичний працівник, має піти на заслужений відпочинок у свій час, не нашкодивши іншим.
Дивує та вражає підготовка молодих спеціалістів у ВУЗах, які для того, щоб вступити до ВНЗ, пройшли розхвалене ЗНО, а закінчивши його не можуть не те, що сформулювати власну думку, погляд на ту чи іншу подію, а й не можуть без помилок написати звичайну заяву при прийнятті на роботу у навчальний заклад, то виникає питання – яку дитину цей «спеціаліст» навчить? Можливо я все перебільшую? Не розумію необхідності змін, чогось нового?
Тому, звертаюсь, з проханням до всіх небайдужих, на сторінках вашого, справді незалежного, видання, обговорити ці проблеми.
Сумно, одначе…
З повагою, читач Моя Хата Не з Краю.
Читайте більше: Чому Україні не потрібні розумні діти?, Хто дозволив знущатися над дітьми в Полтавських школах?