Якось непомітно пролетів перший рік війни. Враження, що все це почалося ледве не вчора...
Але дійсно, рік тому ніхто не думав, що війна настільки затягнеться. Багато хто щиро думав про "два-три тижні".
Тож наразі спрогнозувати час її закінчення неможливо. У цьому контексті цікаво подивитися на деякі результати першого воєнного року:
- Попри внутрішній і зовнішній скепсис, українська держава та влада виявили великий запас міцності та змогли втриматись у найважчі дні та міцно тримати в руках керівництво країною і військами. Ми виявились "надміцним горішком" для держави, що контролює 1/6 частку суші та має "2-гу армію в світі".
- Як і очікувалось, Росія виявилася серйозним противником із колосальним людським (десь 4-5 разів нас переважає) та матеріальним ресурсами. Нехай їхня воєнна техніка не така вже й якісна, як західна, проте вона працює і вбиває. Економіка теж виявилась доволі міцною – встояла після року санкцій і наразі тенденцій для її розвалу не спостерігається.
- А ось російська воєнна думка виявилась доволі унилою. Нічого кращого за стиль Першої світової війни вона за рік війни не показала.
- Українська воєнна думка виявилась більш гнучкою та місцями здатною на оригінальні рішення. Проте з нашого боку теж вистачає помилок – на війні без них ніяк. І спостерігається певна залежність військового командування від політичних рішень.
- Один з головних уроків нашої війни – це розвінчання популярного міфу про "маленькі професійні армії". Як виявилося, без масової мобілізації вести сучасну війну на виживання неможливо. Наслідком є великі втрати серед поспіхом мобілізованих людей з обох боків.
- Із цього слідує, що системи мобілізації та комплектації військ в обох країнах працюють з великими проблемами.
- "Боротьба за уми" надзвичайно важлива. Тому потужна і головне, грамотна, медійна активність є однією з запорук перемоги в сучасній війні. Правильні меседжі мобілізують суспільство і перетворюють його якщо не на воєнний табір, то на надійний механізм, який працює на перемогу. Поки ми в цьому плані поступаємося нашому противнику.
- Якщо в Росії є суспільний консенсус, то його нема серед їхньої верхівки. Конфлікт між воєнним керівництвом та Євгєнієм Прігожиним грає нам на руку та допомагає утилізувати додатково сотні російських солдатів.
- De facto наразі спостерігаємо перехід війни у затяжну, позиційну фазу. Класична війна на виснаження. Скільки вона буде тривати не спрогнозує ніхто.
- Для виграшу в масштабній війні потрібна сучасна матеріальна база. Озброєння, боєприпаси, запчастини, комплектуючі, пальне, продовольство тощо. Ми такої бази не маємо, наш ворог, на наше щастя, також. Тому не вистачає всього і нам, і росіянам. Майже всі наші потреби наразі забезпечують західні союзники. Росіяни мобілізували свою промисловість та знаходять додаткові ресурси у своїх союзників та сателітів.
- Західні країни вклали в нашу оборону такий колосальний ресурс, що дати задню та відступити вони вже не можуть. Це і має стати головною запорукою нашої перемоги.