Американська преса активно висвітлювала приїзд до США чинного глави повстанського уряду в Дамаску Ахмада Шараа.
Видання «The New York Times» опублікувало велику статтю, у якій також розкриваються деякі моменти його біографії.
The New York Times:
Ахмад аш-Шара неодноразово змінював своє обличчя на шляху від командира повстанців до національного лідера.
Коли у 2023 році ветеран американської дипломатії зустрівся з командиром сирійських повстанців аль-Джолані, їхня розмова виявилася на диво відвертою. Вони обговорювали власне життя — по різні боки барикад у двох близькосхідних війнах.
Командир, відомий під ім’ям Абу Мухаммед аль-Джолані, згадав, як у юності, будучи джихадистом, стріляв по будинках у Багдаді, де жив дипломат після американського вторгнення в Ірак у 2003 році.
Американський дипломат Роберт С. Форд розповів, що у 2012 році, коли він був послом США у Сирії під час громадянської війни, йому довелося закрити посольство — через страх, що одна з фракцій «Аль-Каїди» може підірвати будівлю.
Сирійський лідер повстанців тоді заговорив про своє майбутнє: наступним актом він бачив захоплення столиці та управління Сирією — перспектива, яка тоді здавалася фантастичною, розповів Форд у коментарі «The New York Times».
Але згодом він справді очолив блискавичну наступальну операцію, яка повалила диктатора Башара аль-Асада, й став президентом Сирії. Він змінив військову форму на строгі костюми, а замість бойового псевдоніма почав використовувати своє справжнє ім’я — Ахмад аш-Шара.
Це приголомшливий поворот долі для людини, яка досі офіційно позначена як терорист Сполученими Штатами й Організацією Об’єднаних Націй.
«З плином часу ми бачимо, що аш-Шара дедалі менше нагадує жорсткого ісламістського джихадиста, який намагається здаватися прагматиком, і дедалі більше — авторитарного лідера, котрий прагне встановити стабільний уряд», — зазначив Форд. — «Він — шукач влади».
Інтерв’ю з понад сімдесятьма людьми, які спостерігали або взаємодіяли з аш-Шара під час його злету, змальовують портрет розумного, амбітного майстра перевтілень — людини, яка поєднує хитрість, дипломатію, харизму й безжальність, щоб вижити в найнебезпечніших куточках Близького Сходу.
Раніше Ахмад аш-Шара співпрацював із терористами, воюючи проти Сполучених Штатів в Іраку. Він приєднався до джихадистів, які розглядали цю боротьбу як священну релігійну війну.
Згодом він повернувся на батьківщину й створив сирійське відділення «Аль-Каїди». З роками він поступово переосмислив себе як більш поміркованого лідера повстанців, намагаючись розширити власну підтримку.
Його численні трансформації породили запитання: у що він справді вірить і як має намір керувати країною, що виходить із руїн 13-річної громадянської війни. Особливо з огляду на те, що майбутнє Сирії може стати ключем до стабілізації всього близькосхідного регіону, зануреного в хаос.
Він здобув підтримку Сполучених Штатів та інших великих держав; виступив за мирні відносини із сусідами, зокрема з «Ізраїлем»; закликав до примирення між сирійцями.
Та водночас його репутацію затьмарили нові спалахи сектантського насильства. Тисячі людей загинули в атаках, до яких, за даними правозахисних організацій і ООН, були причетні сили безпеки, підконтрольні аш-Шара.
Він сконцентрував владу у власних руках і руках найближчих соратників, викликавши занепокоєння: чи справді прагне створити уряд, який представлятиме всі етнічні та релігійні меншини Сирії, чи просто хоче стати новим диктатором.
Під час зустрічі з невеликою групою журналістів у Дамаску минулого тижня, серед яких були й представники «The New York Times», аш-Шара заявив, що його минуле — незалежно від того, що про нього кажуть — підготувало його до того, щоб зробити те, чого не зміг ніхто інший: повалити режим Башара аль-Асада.
«Хто б не судив нас за минуле — помиляються вони чи ми?» — сказав він.
Аш-Шара народився у 1982 році в Саудівській Аравії в родині сирійців середнього класу, яка згодом повернулася до Дамаска, коли він був ще дитиною. Його батько працював економістом, мати — вчителькою. Родина часто обговорювала політику, але не мала історії ісламістського екстремізму.
Сусіди згадують його як книжкового, сором’язливого хлопця.
У підлітковому віці він почав носити довгу туніку і в’язану шапку — ознаку зростаючої релігійності, розповідає сусідка Майя Атем.
Коли йому виповнилося 20, він просто зник.
«Він раптом зник, — згадує пані Атем. — Навіть його мати не знала, чи він живий, чи мертвий».
Невдовзі аш-Шара перетнув кордон з Іраком — напередодні американського вторгнення 2003 року.
Там він приєднався до повстанців, які згодом стали ядром «Аль-Каїди в Іраку». Прямих доказів участі в масштабних боях немає, однак, за словами одного іракського чиновника служби безпеки, аш-Шара розповів йому нещодавно, що американські війська заарештували його у 2005 році під час першої місії зі встановлення вибухівки на дорогах, спрямованої проти американських солдатів.
Багато опитаних людей погоджувалися говорити лише анонімно — з міркувань дипломатичних протоколів або через страх помсти.
Молодого чоловіка затримали у північному місті Мосул разом з іншими підозрюваними повстанцями, згадує іракський племінний лідер Музяхим аль-Хувайт, який познайомився з ним у в’язниці. Аш-Шара представився іракським студентом на ім’я Амджад Музхафар і говорив арабською з переконливим іракським акцентом.
«Він був тихим, замкненим в’язнем», — згадує аль-Хувайт. — «Я вже давно забув про нього, аж поки не побачив по телебаченню торік, що цей чоловік — новий президент Сирії. Амджад Музхафар із Мосула — це і є Ахмад аш-Шара».
Трансформація аш-Шара — від вихідця з середнього класу Дамаска до джихадиста в Іраку — стала першою з багатьох його «масок». І він справді досягнув успіху в мистецтві обману за ті шість років, які провів у іракських в’язницях. Американські та іракські органи влади так і не дізналися, що він — сирієць, свідчать іракські архіви та слова колишнього міністра юстиції Іраку Гассана аш-Шаммарі.
У 2011 році, за словами аш-Шаммарі, іракська влада переглянула справу його затримання й не знайшла звинувачень проти особи з вигаданим ім’ям. Тож його звільнили 13 березня 2011 року, про що свідчать офіційні записи.
Лише за кілька днів після цього в Сирії спалахнули антиурядові протести, натхненні «Арабською весною». Це була перша іскра громадянської війни, яка невдовзі повернула аш-Шара додому.
Наприкінці 2011 року він разом із кількома соратниками таємно перетнув кордон і повернувся в Сирію, щоб створити нову джихадистську групу, яка мала брати участь у зростаючій війні.
Перед від’їздом із Іраку він зустрівся з Абу Бакром аль-Багдаді — знайомим йому ще з в’язниці, який тоді вже очолював «Аль-Каїду в Іраку». Той дав йому близько 50 тисяч доларів, щоб допомогти розширити діяльність «Аль-Каїди» на території Сирії, розповів аш-Шара.
Його нова група — «Фронт ан-Нусра» — заявила про себе на початку 2012 року, відправивши смертників для атак на урядові сили у найбільших містах країни. Тоді загинули сотні людей.
В онлайн-зверненні, де аш-Шара взяв на себе відповідальність за дві масштабні атаки, він пообіцяв, що це лише початок.
«Цей режим ніколи не зупиниться — окрім як під силою Бога та силою зброї», — заявив він, використовуючи свій новий псевдонім Абу Мухаммед аль-Джолані. Майже ніхто тоді не знав його справжнього імені.
На той момент більшість сирійських повстанців розглядали боротьбу як визвольне повстання проти жорстокої диктатури. Але «Фронт ан-Нусра» привніс у цей рух ідеологію насильницького джихадизму та прагнув зробити сувору інтерпретацію ісламу законом держави.
Зрештою між аш-Шара та його іракським патроном стався розрив. У 2013 році аль-Багдаді створив «Ісламську державу Іраку та Леванту» (ІДІЛ), але аш-Шара відмовився інтегрувати «Фронт ан-Нусра» до цієї нової структури.
Тим часом ІДІЛ почала те, що називала глобальною священною війною, і організувала атаки в Парижі, Каїрі та інших містах. Аш-Шара присягнув Айману аз-Завахірі — глобальному лідерові «Аль-Каїди» — однак «Фронт ан-Нусра» зосередив свою боротьбу всередині Сирії.
«Ми не прагнемо правити країною», — сказав аш-Шара у своєму першому телевізійному інтерв’ю каналу «Al Jazeera» у 2013 році. Його обличчя тоді ще залишалося прихованим. — «Ми прагнемо, щоб у країні правив закон Бога».
Його сили закріпилися у провінції Ідліб — бідному регіоні на північному заході Сирії. Там вони усунули інші повстанські фракції, у тому числі деякі з тих, що отримували підтримку Вашингтона.
Правозахисні групи та місцеві активісти звинувачували їх у вбивствах і затриманнях критиків, а відео, поширені в мережі, показували страти жінок, яких обвинувачували в проституції. Група поводилася жорстоко з релігійними меншинами, вважаючи їхню віру єретичною.
Вони заборонили християнам Ідліба встановлювати хрести або дзвонити у дзвони, а їхні загони захоплювали будинки та сільськогосподарські землі місцевих громад.
Римо-католицький священник Ханна Джаллуф, який служив тоді в Ідлібі, розповів, що «Фронт ан-Нусра» викрав його у 2015 році на двадцять днів. Міжнародний тиск змусив бойовиків його відпустити.
«Вони забрали все, — згадує Джаллуф. — У вас не було жодних прав. Ви нічого не варті як людина».
Через два роки після свого викрадення отець Джаллуф отримав неочікуваний візит: до нього прийшли двоє мусульманських священнослужителів із Ідліба. Вони заявили, що хочуть примирення з місцевими християнами. Як вони пояснили, їх послав Ахмад аш-Шара.
Священник показав їм захоплені раніше будинки та майно, і бойовики почали поступово повертати їхнім власникам.
У 2022 році, за словами Джаллуфа, аш-Шара особисто вибачився перед ним та іншими християнами, висловивши сподівання, що «вони зможуть перегорнути сторінку минулого». Нині отець Джаллуф є єпископом Алеппо. Більшість майна християн, за його словами, з того часу було повернено.
«Ця людина заслуговує на довіру, — каже він. — Якщо аш-Шара щось обіцяє, він виконує».
Примирення з християнською громадою Ідліба стало частиною ширшого розвороту аш-Шара від релігійного екстремізму. Його угруповання припинило здійснювати терористичні напади смертників і почало трактувати боротьбу проти диктатури в більш націоналістичних термінах.
Великий вплив на цей процес мала Туреччина, яка на той час активно взаємодіяла з аш-Шара.
Для Анкари війна в Сирії стала справжнім кошмаром: мільйони біженців хлинули через південний кордон, а північні райони країни перетворилися на притулок для бойовиків-джихадистів, серед яких були і сили «Фронту ан-Нусра».
До 2013 року турецька розвідка встановила прямі контакти з аш-Шара, розповідають двоє обізнаних із ситуацією посадовців.
А у 2016 році він уперше показав своє обличчя у відеозверненні, де заявив, що його організація більше не має зв’язків із «Аль-Каїдою».
Наступного року аш-Шара створив нову структуру — «Хайят Тахрір аш-Шам», яка стала головною силою, що зрештою повалила режим Башара аль-Асада й нині становить ядро нових сирійських сил безпеки.
Коли війська Асада відступали, він наказував вивозити розбитих повстанців з інших регіонів країни саме до Ідліба. Це призвело до величезної гуманітарної кризи. Туреччина побоювалася, що катастрофічна ситуація на півночі штовхне ще більшу кількість біженців на її територію.
Щоб стабілізувати регіон, Анкара почала шукати сильного сирійського партнера — і саме аш-Шара здавався найспроможнішим.
За словами п’ятьох співрозмовників, знайомих із перебігом подій, турецька розвідка посилила свою підтримку його структури, одночасно заохочуючи його до подальшого відходу від екстремізму.
З часом аш-Шара використав своє зростаюче політичне й військове становище в Ідлібі для боротьби або стримування інших радикальних угруповань.
Деякі частини його організації навіть почали співпрацювати з іноземними спецслужбами, надаючи розвіддані, які допомагали вистежувати осередки «Аль-Каїди» та ІДІЛ, розповідають нинішні та колишні чиновники.
Він також скористався перемир’ям 2020 року, щоб розбудувати цивільну адміністрацію в Ідлібі та розпочати неформальні переговори із західними урядами. Проте жоден із них не хотів вести з ним офіційний діалог, оскільки він усе ще залишався у списку терористів.
Тоді аш-Шара обрав іншу тактику: почав запрошувати до Ідліба дослідників, дипломатів і посередників із питань конфліктів, щоб показати, як змінилося його угруповання та як воно може позбутися терористичного маркування.
«Вони хотіли, щоб американці зрозуміли — вони більше не становлять загрози і можуть бути корисним співрозмовником», — пояснила Дарін Халіфа, старша радниця Міжнародної кризової групи, яка зустрічалася з аш-Шара в цей період.
Ці зусилля відкрили нові канали комунікації.
Британський радник із національної безпеки Джонатан Пауелл зустрічався з аш-Шара, а створена ним група Inter Mediate організувала поїздку Роберта Форда до Сирії у 2023 році.
Під час цієї зустрічі дипломат був здивований впевненістю аш-Шара, що його сили дійдуть до столиці.
«Я тоді подумав: ну, до Дамаска він ніколи не дістанеться», — згадує Форд. — «Але цікаво, як навіть колишні джихадисти з віком можуть пом’якшити свій запал».