Починаючи від 24.VIII.1991 українцям слід було дієві правові інституції створювати, а не шукати «сильних лідерів». Вождизм нас погубить.
РФ відверто пропонувала деяким нашим західним сусідам «поділити» з ними Україну — так, як наприкінці XVIII століття поділила з її західними сусідами Річ Посполиту. А 1939 року Москва поділила із Берліном відроджену Польщу.
Але у XXI столітті Польща на це не купилася, тоді, як Угорщина тихо чекала на розвиток подій... і так і не дочекалася. (Хоча війська, наскільки пригадую, тихцем до кордону підтягнула).
Натомість сильна Україна багато кому невигідна і непотрібна. Це було добре видно у 2014-2019 роках, коли різні сили зі Сходу (РФ і КНР) та Заходу, а також зсередини країни, дружно «валили» відносно сильного президента Петра Порошенка, і таки повалили. Звісно, що він і сам припустився помилок.
Але його таки «валили на замовлення», причому одночасно з різних сторін; надто багато кому заважав. Тож, як наслідок, у 2019 році українці обрали найслабшого президента в усій історії незалежної України, а заодно і наймиролюбнішого (і це у часи війни!).
Здавалося, тепер всіх тих, хто «валив» його попередника, все влаштовує. Але з цим президентом сталися, щонайменше, наступні 3 парадокси:
Але ця сила, за необхідністю, виявилася одноразовою і короткочасною. Зараз ця акторська магія вже мало на кого діє, натомість управлінська слабкість виходить боком дедалі більше.
Після війни українцям теж буде потрібен сильний лідер — не менше, ніж він потрібен сьогодні. І, якщо вдасться такого обрати, він теж буде багато для кого незручний (а отже, його багато хто буде інформаційно «валити»).
Адже повоєнна Україна негайно перетвориться на конкурента, зокрема у боротьбі за якісну робочу силу, з багатьма країнами ЄС, які нам нині допомагають. Тому на майбутніх виборах, хай коли вони стануться, сильних кандидатів будуть «гасити», а слабких, навпаки, нам нав'язувати.
Бо слабких легше контролювати — але, звісно, не обдуреним виборцям, а тим замовникам інформаційних потоків, які їх черговий раз обдурили. Як цьому можна протидіяти, як цьому завадити?
Тобто, обирати того, чиї особисті інтереси якнайбільше збігаються з національними інтересами України, — всі інші критерії вибору президента насправді програшні й дай Бог нам дожити до того часу, коли всі ці міркування знадобляться практично. Але думати про це треба вже зараз.