Поки більшість людей у світі стежить за ізраїльсько-палестинським конфліктом, поруч розверзається справжнє пекло. Полум'я розпалює Іран.
Для того, щоби розібратися, що ж таке Середній Схід, потрібно для початку мати перед очима чітку картину того, хто туди входить. Себто, з яких країн та місцевостей складається цей складний та багаторівневий регіон; отже:
Тобто навіть після переліку країн та територій стає зрозумілим, наскільки Середній Схід є «пороховою бочкою». Свого роду, це гірший відповідник сусідніх Балкан.
Через те, що у регіон частково входить Єґипет (Синайський півострів — це географічна частина Азії), то у випадку повномасштабного спалаху зачепить весь Маґриб: Лівію, Алжир, Туніс, Марокко і Мавританію. Через те, що Туреччина має спільний кордон із Сирією, то зачепить і Балкани з Кавказом.
Що стосується Ірану, то там взагалі ситуація повний швах. У випадку, якщо повноцінна війна розпочнеться на його території, то це зачепить і Південний Кавказ (Азербайджан, Вірменію та Сакартвело), а також Центральну Азію (Казахстан, Кирґизстан, Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан і Афґаністан), що своєю чергою зачепить як Пакистан з Індією з одного боку, так і РФ із КНР з іншого.
Себто активна фаза Нової Світової Війни розпочнеться саме на Середньому Сході не пізніше, як у 2025 році. Та ми розуміємо, що наразі, головним «сірником» у регіоні слугує сектор Ґаза, і все, що відбувається довкола нього.
Наразі, довкола Ґази ситуація така, що, на перший погляд — «нічого не ясно», втім, якщо копнуть глибше, то стає зрозумілим, що напруга не спадає. Річ у тім, що днями Ізраїль через посередників передав ХАМАСу ультиматум: тиждень на відповідь за угодою або розпочинається операція у Рафаху.
Натомість палестинські бойовики вимагають внести в угоду пункт про припинення війни; Ізраїль згоден хіба на призупинення. Єґипет та інші посередники вмовляють лідера ХАМАС Яг'ю Сінвара погодитися на призупинення, втім, Сінвару потрібна «перемога», як і Біньяміну Нетаньягу.
Також на тижні надійшло повідомлення, що на черговому раунді перемовин у Каїрі сторони конфлікту досягли консенсусу «із багатьох спірних питань», однак ані слова про Рафах. Що ж це за місто таке?
Ключове тут у тому, що воно знаходиться якраз на кордоні з Єґиптом, на Синайському півострові, й операція навколо нього спровокує сотні тисяч біженців саме в Єґипет. Це може призвести до нової хвилі нестабільності, бо регіон Маґриб і так нестабільний.
На південь від Єгипту — Судан, де триває нова громадянська війна між провладними військами президента Абдель-Фаттаха аль Бурхана і повстанцями на чолі із Хамданом Даґло. На захід від Єгипту — Лівія, яка з часів повалення Муаммара Каддафі перебуває у стані громадянської війни між визнаним урядом і «Лівійською Народною Армією» під проводом проросійського генерала Халіфи Хафтара.
Плюс, і це головне — Суецький канал, який 100% зупиниться у випадку соціально-гуманітарної кризи такого масштабу, а також до бісової матері злетять ціни на газ і нафту. Саме тому Єґипет виступає у ролі постійного посередника.
Там всі все розуміють і не тільки в Єґипті. Весь Цивілізований Світ це розуміє, а головне — США, точніше Джозеф Байден, який не може дозволити Нетаньягу перемогти, бо тоді в Україні виникне резонне та єдине питання: «Ізраїлю можна, а нам — ні?».
Та головне: перекриття Суецького каналу — абсолютно не вигідне комуністичному Китаю. Його за минулі 2 роки економічно і геополітично підтисла Індія, своєю альтернативою, у вигляді нового залізнично-судноплавного коридору в Європу на противагу китайському.
На сьогодні вже очевидно, що Ізраїль наплював на всі застереження, розпочавши бойову операцію у Рафаху. При тому не лише США і Єґипет, а й інший інтересант — Туреччина (батьківщина дешевих «мильних» серіалів та жувальних гумок «Turbo», яка прагне вирватись з цього статусу і повернути Османську імперію) намагалася вплинути на режим Нетаньягу.
Головний локомотив цього — особисто президент Реджеп Тайїп Ердоган. Він хоче тихим удавом втілити цю ідею, як через геополітичні шпагати, так і через Тюркську Раду, до якої входять Азербайджан, Казахстан, Кирґизстан, Узбекистан і, власне, сама Туреччина; Угорщина, Туркменістан з Афґаністаном прагнуть набути членства.
Ердогану зовсім не потрібен повноцінний спалах Середнього Сходу, йому ще й Крим потрібен. Здивовані? Слід нагадати, як ще у 2020 році тодішня заступниця Міністра закордонних справ України Еміне Джапарова заявляла, що «Україна хоче набути статусу спостерігача у Тюркській Раді».
Так от, Туреччина буде тиснути на Нетаньягу, при всій своїй ненависті до Ірану. Ізраїль може, звісно, сподіватися на союзників, які дали відсіч Ірану під час квітневої повітряної атаки цьогоріч, включно із, на перший погляд, неочікуваною Йорданією та Саудівською Арабією.
В Ер-Ріяді пару днів тому почали проводити масові арешти громадян за дописи у соціальних мережах, які критикують... (увага!) Ізраїль та США! А чого так? Ну, бо США — головний нафтовий партнер саудитів.
Відтак треба пам'ятати дві речі:
Цей вибухонебезпечний регіон — не Індійсько-Тихоокеанський, коли «і слава Богу, що про нас забудуть». Це нам не вигідно, у випадку повномасштабного спалаху, самі розумієте.
Автор – Назар Приходько, медіааналітик, політолог-міжнародник і військовий експерт