Кремлівський "бункерний щур" остаточно перетворився на вигнанця міжнародного рівня, навіть лідер КНР сторониться його.
Про це свідчить нещодавня зустріч Владіміра Путіна із Сі Цзіньпіном на планових двосторонніх перемовинах у Пекіні, передає інформаційна агенція "Останній Бастіон". Те, що сталося з чинним президентом РФ у комуністичному Китаї – остаточне оформлення сюзеренітету Пекіна над Москвою.
Воно, як годиться на Сході, закріплене обрядом публічного приниження васала й визнання ним верховенства влади свого сюзерена. Символізм і ритуали у культурі китайців мають надзвичайно важливе значення; навіть незначні здавалося б нюанси несуть у собі цілком конкретний посил, про що мали б знати у Кремлі.
Предтечею публічної ганьби та приниження Путіна стала поспішна втеча з Казахстану так званих "миротворчих" військ ОДКБ після одного, але гучного окрику Пекіна. Так, на селекторну нараду, яку провів товариш Сі Цзіньпін 25 січня з ватажками режимів колишніх совєцьких середньоазійських республік, показово не допустили кремлівського "бункерного щура".
Апофеозом загальної картини стала подорож Путіна до КНР на уклін "старшому братові" з Піднебесної. Китайці скрупульозно підготувалися до приїзду, щоб уже ні в кого більше не виникало запитань, на кшталт «Who is who in global politics?».
Варто розкласти все по поличках, хоча б у загальних рисах. По-перше, літак Путіна посадили не в урядовому аеропорту (як годиться у таких випадках – прим. ред.), а відвели туди, де сідають цивільні борти; по-друге, влада КНР скоротила кількість осіб, які зазвичай супроводжують кремлівського "бункерного щура", з 25 до 6; по-третє, біля трапу літака Путіна з китайського керівництва ніхто не зустрів, навіть Сі Цзіньпін не вийшов.
Але й на цьому ганьба для наступника Боріса Єльцина не закінчилася. Далі товариш Сі Цзіньпін відмовився потиснути Путіну руку, демонстративно відійшовши від васала, що наближався до нього, і поглядом вказав йому на місце, куди той повинен встати.
На відкритті чергових зимових Олімпійських ігор кремлівський "бункерний щур" сидів на самоті в якомусь закутку (див. про це тут – прим. ред.), поблизу нього не було взагалі нікого. Путін виглядав як ізгой, якого навмисно й показово ізолювали від суспільства.
Тепер – до найголовнішого, до підсумків зустрічі двох очільників азійських держав. За інформацією з відкритих джерел, у Пекіні Москву примусили укласти спільну декларативну заяву, яка нічого не означає і ні до чого зобов'язує.
Натомість як і належить васалу, Путін привіз китайському імператору цінні дари. Про що йдеться?
У відповідь на вищеперераховані "дарунки" Путін отримав від голови Компартії Китаю... лише розпливчасту обіцянку співпраці. І все, нічого конкретного і змістовнішого за слова!
Розрахунки Кремля на те, що Пекін стане на його бік, спробує якось "прикрити тили" РФ на випадок масованих санкцій Заходу у відповідь на вторгнення в Україну і згодиться погасити витрати, – не справдилися. А все тому, що для КНР американський і в цілому західний ринок важливіший за путінські забаганки.
Тож усі спроби Кремля намалювати картину міцної стратегічної дружби двох держав наткнулися на сувору реальність. Для Пекіна РФ є лише сировинним придатком і ні про яке рівноправне стратегічне співробітництво, а тим більше союз, не може бути й мови, ні тепер, ні коли-небудь у майбутньому.
Для Пекіна Кремль може бути корисним лише у двох якостях. По-перше, як постачальник безплатної сировини, а по-друге, як шкідник, що створює проблеми для стратегічного супротивника США, тим самим відволікаючи його від протидії глобальній експансії КНР.
Водночас китайці цілком можуть зайняти нейтралітет і почекати, який із трупів їхніх ворогів пропливе річкою – американського чи російського (переконані, що другого – прим. ред.). В обох указаних випадках Пекін отримає дуже значний бонус: або території РФ, що програла, або Тайвань у разі програшу США.
Що ж стосується Московії та її панівної верхівки, то її доля за будь-яких сценаріїв залишається непривабливою, адже московський улус Джучі реформувати неможливо за визначенням. Напружена ситуація посилюється і тим фактом, що вперше в історії Московії на чолі країни стоять не державні діячі навіть зі збоченою ідеологією, а банда карних злочинців, яка волею випадку опинилася при владі та яка хоче правити "залізною рукою" як Сталін, а жити "на широку ногу" як Абрамович.
Між тим, "Останній Бастіон" нагадує своїм читачам, що комуністичний Китай впевнено перетворює путінську Московію на власний сировинний придаток.