Китай впевнено перетворює московію на сировинний придаток
Коли розпочнеться ревізія північних кордонів Піднебесної?
У Китаї 4 лютого відкрилися ХХIV зимові Олімпійські ігри, і президент Путін, який останні два роки майже не висовує носа з країни, зазнав стресу від вояжу до Пекіна.
Офіційно було заявлено про масштабні переговори стратегічного характеру. До порядку денного включено питання практичного співробітництва у торговельно-економічній, енергетичній, фінансово-інвестиційній, науково-технічній та гуманітарній галузях.
Але це сильно дисонує зі скандалом навколо чисельності російської делегації, яка супроводжує Путіна. Спочатку Кремль наполягав на прийомі китайцями російської делегації з 25 людей, тобто, насолодитися олімпійським Пекіном за бюджетні гроші планувала майже вся путінська свита.
Китайці обмежили апетити росіян до протокольної групи, що складається лише з 5 осіб.
Отже, разом із Путіним полетіли глава МЗС Лавров, міністр енергетики Шульгінов, віце-прем'єр-міністр Чернишенко, помічник Ушаков та голова «Роснафти» Сєчін.
У КПК вважали, що якихось проривів від візиту токсичного північного сусіда чекати не доводиться, а тому вирішили, що для підписання заяви «про міжнародні відносини, які вступають у нову епоху», достатньо і урізаної команди російських бюрократів.
Не допомогло навіть улещування особисто від Путіна перед китайцями у вигляді розлогої статті під заголовком «Росія та Китай: стратегічне партнерство, орієнтоване в майбутнє», опублікованій «Сіньхуа».
Текст виглядає популістичним, нещирим, і навіть принизливим для Москви. Відчувається, що московія потрапила в залежність від Китаю, що посилюється, подібно куди більш слабким країнам Африки, які виступають для Пекіна джерелами ресурсів з метою побудови «сяокан» – середньозаможного суспільства, як частини «китайської мрії».
Путін відверто бреше, коли пише про багатовікові традиції дружби та взаємної довіри між Китаєм та московією. Суща нісенітниця, адже це чистої води маніпуляція.
Московітська політика стосовно китайців із часів підкорення Сибіру була агресивною.
Московський царизм захоплював землі, що слабшає після опіумних війн Цинської імперії, зокрема захопив Північну Маньчжурію, а потім у рамках стратегії «відкритих дверей» провадив військове освоєння і китайської частини Маньчжурії. Використав її як плацдарм для ведення провальних загарбницьких воєн проти Японії.
Далі більше.
Поки в Китаї була революція та хаос, росіяни відкололи Зовнішню Монголію та Танну-Туву, які були перетворені Росією на геополітичні буфери, антикитайський щит для Сибіру. Щось на кшталт «ДНР» та «ЛНР» сторічної давності. Навіть за часів існування комуністичного режиму в СРСР відносини Москви та Пекіна були конфронтаційними, про що яскраво свідчать запеклі територіальні суперечки за острів Даманський чи на казахстанському кордоні.
Тези про «рівноправне партнерство» видаються маніпулятивним самообманом. Китай шаленими темпами скуповує російські енергоресурси за дискримінаційними цінами, сировиною, продовольством. Іншими словами, московія все більше перетворюється на сировинний придаток для головного азіатського дракона.
На черзі ще й нав'язування Пекіном юаня як плати за ресурси. Також КНР цікавить російський транзитний потенціал, але після того, як люди Шойгу розпочали брязкання зброєю на кордонах України, Польщі та країн Балтії, роль РФ як мосту між Азією та Європою виглядає сумнівною.
Думки про сприяння московії для більш передової китайської космічної програми взагалі виглядають сміховинними.
Навпаки, страшно від путінських прохань у допомозі Китаю приховувати факти варварської експлуатації лісових ресурсів країни в рамках «екологічного співробітництва».
Ось так «дружній китайський народ» перетворив московію на свою прислугу, і скинув її «наддержавний статус» до позиції рядового будівельника світлого китайського майбутнього. І це навіть без урахування давньої ідеї створення великого Китаю за рахунок масивних територіальних придбань на північ від існуючих кордонів.
