У наш час важливо згадувати героїчні приклади з минулого. Це заряджає енергією, надихає боротись проти окупантів і за справедливість.
Одним з великих, але забутих героїв української історії є Сидір Андрущенко.
Цього дня 1923 року вірний син України поліг смертю хоробрих від рук більшовиків. Але важливіше пам'ятати життєвий чин Андрущенка.
Згідно з віднайденими вітчизняними істориками джерелами, Сидір Андрущенко народився у 1898 році в Спасові на Львівщині у незаможній селянській родині. Він здобував освіту у двокласному народному училищі, коли спалахнула Перша світова війна.
Юнак Сидір не вагаючись долучився до австро-угорського війська, яке стало чинити запеклий опір російським загарбникам. Майбутній отаман українських повстанців гартувався у найзапекліших боях на гірському гребні Карпат.
Але Російська та Австро-угорська імперії, виснажені довготривалою кампанією і безладдям всередині своїх суспільств, а головне армії, стали валитися. На їхньому попелищі постали самостійні національні держави, з-поміж яких УНР і ЗУНР.
Восени 1918-го Сидір Андрущенко очолив відділення 7-ї бригади Української Галицької армії. Він воював проти поляків та російської Добровольчої армії генерала Антона Дєнікіна; двічі поранений.
На повстанчий шлях Сидір став у жовтні 1921-го на посаді ад'ютанта отамана Артема Онищука. Їхні загони діяли на території сучасного Тиврівського району Вінниччини.
За пів року весни 1922-го Андрущенко вже командує власним підрозділом, сформованого з селян Поділля. Боротьба проти московитів розгорнулася у лісах поблизу Пиляви та Михайлівки, проте сили були нерівними.
21 грудня 1922 року чекісти вистежили й затримали незламного отамана на околиці села Потуш. За пів року (6.VIII.1923) відбувся закритий суд, який виніс смертельний вирок — розстріл.
Слава про подвиги Сидора Андрущенка була навмисно стерта і прихована червоними окупантами. Лише Юрій Горліс-Горський у своїх «Спогадах» згадав щирого україскнього патріота:
«Пригадую собі струнку постать Сидора, у подертому селянському вбранні, босого, без шапки, з якимсь занадто ідеалістичним поглядом карих очей… Коли зачала судити його «надзвичайна сесія» Губсуду й головуючий, начальник Губ відділу ГПУ, Ліплєвський почав: «Іменем Української Соціалістичної Радянської Республіки об’являю засідання…», – Андрущенко його перервав: «Яке маєш право ти…, яке ви всі маєте право судити мене іменем Українського Народу, за який я віддаю життя?!».