Вже 9-й рік в Україні точиться війна з російським агресором, інформаційна в тому числі. Тож слід фільтрувати свій інформпростір.
Дозування інформації у воєнний час – річ зрозуміла і виправдана. Але – лише до певної межі, за якою таке дозування починає більше шкодити людям і державі, аніж допомагати.
Звичайно, не можна публікувати дані про позиції чи рух наших військ чи викладати відео наслідків ворожих ударів по гарячих слідах, доки про них не повідомила влада. Але якщо офіційні повідомлення не з'являються зовсім, або з'являються надто пізно і ні про що, це створює штучний вакуум інформації, який кожен заповнює як може.
Люди в один голос кажуть, що новинні стрічки і єдиний телемарафон останніми днями просто неможливо дивитися. Повідомлення про "бої на визначених позиціях", "успіхи на окремих напрямках", "удар по одному з міст у центральній Україні" – позбавлені сенсу.
Така подача інформації – явний перегин, який не лише дезорієнтує суспільство, але й підриває позиції України в інформаційній війні. Бо, не отримуючи інформації від української влади чи медіа, люди починають шукати її деінде.
Ще гірше, що те саме змушені робити західні медіа, очима яких нашу війну бачить весь світ. Секрет блискучої перемоги України у першій фазі інформаційної війни полягає саме в тому, що російській централізованій брехні й тотальній цензурі ми протиставили правдиву та оперативну інформацію.
З перших днів війни російська інформаційна машина з тріском програла нашим журналістам, владі й звичайним українцям – військовим і цивільним, які повідомляли оперативні й інформативні новини. І саме ці новини заполонили не лише український, а й світовий інформаційний простір.
Дуже нерозумно державі, яка завдяки активності своїх громадян виграє інформаційну війну, намагатися копіювати інформполітику держави, яка цю війну програє.
Наша сила у тому, що ми вільна країна вільних людей, а ще – здорового глузду. Він має допомогти нам повернутися до золотої середини між воєнною цензурою й інформативними новинами для України та світу.