У хорватському Осієку археологи виявили рештки семи чоловіків, скинутих у покинутий колодязь майже 1800 років тому.
Сліди насильницьких травм, подібний раціон і різне генетичне походження дозволили дослідникам припустити, що це були римські військові. Можливо, вони загинули під час одного з конфліктів, які охопили імперію в середині III століття.
У 2011 році під час археологічних розкопок у хорватському місті Осієк дослідники натрапили на незвичайну знахідку. У шахті старого римського колодязя на різній глибині лежали скелети семи чоловіків. Їхні тіла, ймовірно, скинули туди невдовзі після смерті, а згодом колодязь засипали землею.
Обставини поховання відразу викликали запитання. Чому сімох дорослих чоловіків поховали разом, без звичайного поховального обряду? Чи були вони місцевими мешканцями, військовими або жертвами насильства? І чи могла їхня загибель бути пов'язана з подіями, про які згадують античні історики?
Відповісти на частину цих запитань вдалося завдяки комплексному дослідженню, результати якого міжнародна група науковців на чолі з хорватським антропологом Маріо Новаком опублікувала в журналі PLOS ONE. Поєднавши археологічні, антропологічні, ізотопні та генетичні дані, дослідники запропонували пояснення: чоловіки могли бути солдатами, які загинули під час військових конфліктів другої половини III століття.
Сучасний Осієк розташований на місці античної Мурси — одного з важливих центрів римської провінції Нижня Паннонія. Місто стояло на березі Драви, неподалік дунайського кордону імперії. Його вигідне розташування поблизу переправи та перехрестя доріг сприяло розвитку торгівлі, ремесел і військової інфраструктури. У 133 році імператор Адріан надав Мурсі статус римської колонії.
Розкопки 2011 року проводили на території майбутньої університетської бібліотеки. Археологи дослідили залишки різноманітних споруд, господарських об'єктів і численних колодязів, які забезпечували місто водою. Один із них, діаметром близько двох метрів і завглибшки приблизно три метри, згодом використали як місце колективного поховання.
У колодязі виявили сім скелетів, які лежали на різних рівнях і в неприродних для звичайного поховання положеннях. Водночас кістки зберегли анатомічний порядок. Це означає, що тіла потрапили до шахти ще до розкладання м'яких тканин. Характер їхнього розташування дозволив дослідникам припустити, що поховання здійснили протягом короткого часу, ймовірно, внаслідок однієї події.
Для уточнення датування вчені провели радіовуглецевий аналіз чотирьох скелетів. Отримані результати охоплюють період від III до початку IV століття. Додатковим хронологічним орієнтиром став римський сестерцій, викарбуваний у 251 році за імператора Гостіліана, який знайшли в заповненні колодязя.
Сукупність цих даних дозволила авторам дослідження віднести поховання до другої половини III століття — часу, коли Римська імперія переживала одну з найглибших криз у своїй історії.
Поранення, які збереглися на кістках
Антропологічне дослідження встановило, що всі семеро похованих були чоловіками віком приблизно від 18 до 50 років. Четверо належали до молодшої вікової групи, троє були старшими. Їхній середній зріст становив близько 172,5 сантиметра, що перевищувало середні показники чоловічого населення римської Паннонії.
Усі скелети вирізнялися міцною будовою. На кістках дослідники зафіксували виражені зміни в місцях прикріплення м'язів, а також дегенеративні ураження хребта. Подібні ознаки можуть свідчити про тривалі фізичні навантаження, інтенсивну рухову активність і перенесення значної ваги.
Звичайно, такі зміни не обов'язково пов'язані з військовою службою. Вони могли виникати і в людей, зайнятих важкою фізичною працею. Проте в поєднанні з віком чоловіків та обставинами поховання ці характеристики стали одним з аргументів на користь їхньої можливої належності до війська.
Важливішими виявилися сліди насильницьких травм.
На черепах двох чоловіків дослідники виявили загоєні ушкодження лобових кісток, які могли виникнути внаслідок ударів тупими предметами. Отже, ці травми були отримані ще за життя і не стали безпосередньою причиною смерті.
Натомість два інші скелети мали пошкодження, завдані приблизно в момент загибелі.
Особливо показовими були рештки чоловіка віком 32–42 роки. Його грудину наскрізь пробив гострий предмет, а на плечовій кістці та одному з ребер збереглися сліди ударів довгоклинковою зброєю. За характером поранень дослідники припускають, що могли використовуватися стріла або спис, а також довгий римський меч — spatha.
Інший чоловік, віком приблизно 35–45 років, мав прокольне поранення тазової кістки ззаду. Розташування ушкодження дозволяє припустити, що нападник перебував позаду нього.
Ці знахідки переконливо засвідчують застосування зброї щонайменше проти двох похованих. Водночас відсутність аналогічних пошкоджень на решті скелетів не виключає насильницької смерті: удари, що уражають лише м'які тканини, можуть не залишати слідів на кістках.
Спільний раціон і різне походження
Ще одним важливим напрямом дослідження став аналіз харчування та генетичного походження похованих.
За допомогою аналізу стабільних ізотопів вуглецю й азоту вчені встановили, що всі семеро чоловіків мали доволі подібний раціон протягом останніх років життя. Його основу становили рослинні продукти, зокрема зернові культури. До раціону також входила певна кількість тваринного білка.
Таке харчування загалом узгоджується з відомостями античних джерел про забезпечення римських військових. Зерно становило основу солдатського раціону, який доповнювали м'ясом, бобовими, олією та іншими продуктами. Однак сам по собі подібний набір їжі не доводить належності людини до армії.
Натомість результати дослідження давньої ДНК виявили значні відмінності між похованими.
Придатні для повноцінного генетичного аналізу дані вдалося отримати від чотирьох чоловіків. Вони продемонстрували різне походження їхніх предків. У генетичних профілях простежуються компоненти, споріднені з давніми популяціями Північної та Центральної Європи, Східної Європи, а також Східного Середземномор'я.
Водночас жоден із чотирьох досліджених чоловіків не демонстрував генетичної спадкоємності виключно від місцевого населення ранньої залізної доби.
Це не означає, що дослідники встановили місця народження похованих або їхню етнічну належність. Генетичні дані вказують на походження предків, але не дозволяють автоматично визначити, де людина народилася чи до якої спільноти себе зараховувала.
Проте така різноманітність цілком відповідає характеру римської армії. Військові підрозділи формувалися з мешканців різних провінцій імперії, а солдати могли проходити службу далеко від місць свого походження. Саме тому поєднання різних генетичних профілів із подібним харчуванням і фізичними характеристиками похованих дослідники розглядають як додатковий аргумент на користь військової інтерпретації комплексу.
Чи загинули вони в битві біля Мурси?
Найцікавіше питання стосується можливих історичних обставин загибелі семи чоловіків.
У III столітті Римська імперія переживала тривалу політичну та військову кризу. Протягом кількох десятиліть імператорська влада неодноразово переходила від одного правителя до іншого, численні воєначальники проголошували себе імператорами, а громадянські війни послаблювали прикордонну оборону. Ситуацію ускладнювали напади сусідніх народів і військові конфлікти на різних кордонах держави.
Одним із центрів цих подій стала Паннонія.
Приблизно у 258–260 роках тут спалахнуло повстання воєначальника Інгенуя проти імператора Галлієна. Вирішальне зіткнення відбулося поблизу Мурси й завершилося поразкою заколотників.
Античні автори залишили небагато відомостей про саму битву. Відомо, однак, що виступ Інгенуя завершився його загибеллю, а Галлієн жорстоко розправився з прихильниками супротивника.
Автори нового дослідження припускають, що семеро чоловіків із колодязя могли бути учасниками саме цього конфлікту. Вони могли загинути безпосередньо під час бойових дій або стати жертвами розправ після придушення повстання.
На користь такого пояснення свідчать приблизне датування поховання, його розташування поблизу міста, характер травм і демографічний склад групи.
Утім, дослідники розглядають і альтернативний сценарій.
Приблизно в той самий час Паннонія зазнала нападів сарматів і квадів. Військові зіткнення з ними також супроводжувалися людськими втратами. Не виключено, що чоловіки, знайдені в колодязі, стали жертвами одного з таких нападів.
Наразі археологічні та природничо-наукові дані не дозволяють достовірно пов'язати поховання з конкретною битвою. Однак вони роблять припущення про військовий характер загибелі достатньо обґрунтованим.
Цікаво, що неподалік археологи виявили ще одне колективне поховання, яке також датують серединою III століття. Воно містило перемішані рештки дорослих чоловіків зі слідами насильницьких травм. Дослідники не виключають, що обидва комплекси можуть бути пов'язані з одними й тими самими історичними подіями. Проте для підтвердження цього припущення необхідні подальші дослідження.
Що можуть розповісти сім скелетів?
Історію Римської імперії III століття зазвичай описують через політичні перевороти, боротьбу за престол, військові кампанії та зміни імператорів. Значно менше ми знаємо про людей, які безпосередньо брали участь у цих подіях.
Поховання з Мурси дозволяє поглянути на цей період з іншого боку. Сім чоловіків, тіла яких опинилися в покинутому колодязі, не залишили по собі відомих нам імен чи біографій. Археологи не можуть встановити, на чиєму боці вони воювали, чи були свідками однієї битви та хто саме вирішив позбутися їхніх тіл у такий спосіб.
Водночас дослідження дозволило реконструювати окремі обставини їхнього життя. Ми знаємо їхній приблизний вік, фізичні характеристики, особливості харчування, можемо визначити характер деяких травм і простежити генетичну різноманітність групи.
Усе це поступово формує історичний контекст знахідки, хоча й не дає підстав для остаточної ідентифікації похованих.
Можливо, перед нами справді рештки військових, загиблих під час придушення повстання Інгенуя. Можливо, вони стали жертвами іншого зіткнення, про яке античні автори не залишили докладних свідчень.
Головне значення цього дослідження полягає не в тому, що археологи нібито знайшли учасників конкретної битви. Воно показує, як за допомогою сучасних методів можна досліджувати наслідки військових конфліктів навіть там, де письмові джерела майже мовчать. І водночас нагадує про межі таких реконструкцій: встановити обставини смерті людини іноді простіше, ніж визначити її місце в історичних подіях.