Науковці спрогнозували, якими будуть останні дні Сонячної системи та коли це станеться. Швидше за все, людство до того часу не доживе.
Раніше астрономи вважали, що наше світило перетвориться на планетарну туманність — свого роду «зоряний міхур» із газу і космічного пилу, що світиться, — поки не з'ясувалося: воно має бути дещо масивнішим. У 2018 році міжнародна команда дослідників космосу знову переглянула цю версію і дійшла висновку, що планетарна туманність справді є найімовірнішим кінцем існування Сонця.
Вік Сонця становить близько 4,6 мільярда років — за віком інших об'єктів Сонячної системи, що сформувалися приблизно у той же час. Ґрунтуючись на спостереженні за іншими зірками, астрономи прогнозують, що існування нашого світила добіжить свого завершення приблизно за 10 мільярдів років.
Звичайно, за цей час станеться багато інших подій. Приблизно за 5 мільярдів років Сонце має перетворитися на червоного гіганта: ядро зірки зменшиться, але зовнішні шари розростуться до орбіти Марса, поглинувши й нашу планету (якщо вона ще існуватиме).
Одне можна сказати з упевненістю — на той час людства як окремого виду ссавців уже не буде. Насправді нашій цивілізації залишилося жити лише приблизно 1-1,5 мільярда років, якщо науковці не знайдуть спосіб евакуюватися наступні покоління на інші планети.
Водночас слід пам'ятати, що яскравість Сонця збільшується приблизно на 10% кожен наступний мільярд років. Це не велика позначка насправді, але таке збільшення яскравості призведе до смерті всього живого на Землі: наші океани випаруються, а поверхня стане надто гарячою для утворення рідини, без якої не можливе життя.
А ось, що станеться після перетворення нашого світила на червоного гіганта, з'ясувати виявилося непросто. Низкою попередніх досліджень було встановлено, що для формування яскравої планетарної туманності первісна зірка має бути вдвічі масивнішою за Сонце.
Однак у дослідженні 2018 року за допомогою комп'ютерного моделювання було встановлено, що, як і 90% інших зірок, Сонце, швидше за все, зменшиться у розмірах, перетворившись із червоного гіганта на білий карлик. А відтак згодом завершить своє існування у вигляді планетарної туманності.
«Коли будь-яка зірка вмирає, вона викидає у космос масу газу та пилу, яку називають її оболонкою. Оболонка може становити до половини зірки. При цьому оголюється ядро зірки, в якому на цей момент закінчується паливо, і ядро врешті-решт припиняє рухатися, а потім остаточно вмирає», — пояснює астрофізик Альберт Зілстра з Манчестерського університету.
Британський науковець додає, гаряче ядро змушує викинуту оболонку яскраво світитися протягом ще 10 000 років — це доволі короткий період в астрономії. Саме це робить планетарну туманність видимою для спостережень.
«Деякі туманності настільки яскраві, що їх можна спостерігати з дуже великих відстаней, що вимірюються десятками мільйонів світлових років. На такій відстані сама зірка була б занадто тьмяною для спостереження. Модель даних, створена нашою командою, фактично передбачає життєвий цикл різних типів зірок із метою з'ясувати яскравість планетарної туманності, пов'язаної з різними масами зірок», — зазначив Альберт Зілстра.
Сонце знаходиться приблизно за нижньою межею маси зірки, здатної створити видиму туманність. Навіть зірка з масою менше ніж 1,1 маси Сонця не створить видимої туманності; з іншого боку, більші зірки, які втричі масивніші за Сонце, утворюють яскравіші туманності.
«Для решти зірок, що є між ними, передбачена яскравість дуже близька до спостережуваної. Це чудовий результат. Тепер ми маємо спосіб виміряти присутність зірок віком у кілька мільярдів років у далеких галактиках (а це діапазон, який надзвичайно складно виміряти), ми навіть з'ясували, що робитиме Сонце, коли помре. Воно розпорошиться всесвітом мільйонами мільярдів частинок, і це ще не найгірший варіант, але людство його не побачить зі зрозумілих причин», — підсумував британський астрофізик.