Сьогодні – 120 років від дня народження автора «Декалогу українського націоналіста»

6 липня 1904 року народився Степан Ленкавський

6 липня 1904 року в селі біля Івано-Франківська, у родині священика народився майбутній український політичний діяч, публіцист, один із ідеологів Організації Українських Націоналістів – Степан Ленкавський.

Степан Ленкавський закінчив філософський факультет Львівського університету, з середини 1920-х – активний учасник націоналістичного руху. Член проводу Союзу української націоналістичної молоді, один із засновників ОУН, входив до складу першого Проводу.

Його запам’ятали як людину, яка випромінювала надзвичайну глибину інтелекту. 1929-го він підготував «Декалог ОУН» («Десять заповідей українського націоналіста»), де виклав основні морально-етичні засади борця національно-визвольних змагань, яких в першу чергу дотримувався сам.

Я – Дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:

1. Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за Неї.
2. Не дозволиш нікому плямити слави, ні чести Твоєї Нації.
3. Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань.
4. Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.
5. Пімсти смерть Великих Лицарів.
6. Про справу не говори з тим, з ким можна, а з тим, з ким треба.
7. Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.
8. Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.
9. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять Тебе виявити тайни.
10.  Змагатимеш до поширення сили, слави, багатства й простору Української Держави.

Пройшов через арешти поляків (1930 рік) і гестапо (як один із ініціаторів проголошення Української держави у Львові в 1941-му), перебував у концтаборі Аушвіц.

Очолював Провід ОУН після смерті Степана Бандери. При цьому ніколи не прагнув влади і запам’ятався побратимам своєю скромністю. Присвятив себе служінню Україні. Можливо, тому й не мав сім’ї – аби не наражати рідних на небезпеку. Також був затятим футбольним вболівальником.

Степан Ленкавський від середини 1920-х рр. — активний учасник націоналістичного руху, провідний член Організації Вищих Класів Українських Гімназій, член проводу Союзу Української Націоналістичної Молоді.

В 1928 брав участь у редагуванні (разом з С.Охримовичем та І.Габрусевичем) першого нелегального націоналістичного видання для молоді — журналу «Юнак», був співробітником «Українського голосу» (1929—1932, Перемишль) і «Бюлетня КЕ ОУН на Західноукраїнських Землях (ЗУЗ)».

Учасник I Конгресу Проводу Українських Націоналістів у Відні (28 січня — 3 лютого 1929), один із 28 співзасновників ОУН.

З лютого 1929 увійшов до складу першого Проводу ОУН на ЗУЗ, був референтом ідеологічного відділу.

Автор «Декалогу» («Десять заповідей українського націоналіста», 1929), в якому виклав основні морально-етичні засади учасника національно-визвольних змагань.

Листопад 1930 — заарештований польською поліцією у Кракові і у вересні 1932 р., під час процесу «конгресівців» засуджений до 4 років ув’язнення.

1939 — після гітлерівської окупації Польщі та частини західноукраїнських земель увійшов до складу Проводу ОУН (Б).

1940 — у період розколу в ОУН від імені прихильників С.Бандери вів переговори з А.Мельником.

З квітня 1941 — референт пропаганди ОУН (Б).

29 липня 1941 р. — як один з ініціаторів проголошення Української держави у Львові був заарештований Гестапо і до 19 грудня 1944 р. ув’язнений у концтаборі Аушвіц.

У повоєнний час жив у Німеччині. Був членом Проводу Закордонних Частин ОУН, курирував військовий сектор ОУН (Б), її розвідку, контррозвідку, референтуру крайових зв’язків (К-3), створив і очолював «референтуру підсовєтських справ» (РПС).

1950–1951; 1959–1968 — очолював Провід ОУН, згодом керував відділом пропаганди і редагував газету «Шлях Перемоги».

В останні роки займався філософією (китайською, індійською, спадщиною Г.Сковороди, Канта, Шопенгауера, Шпенглера).

Помер 30 жовтня 1977-го в Мюнхені після важкої хвороби.