Совєцькі генерали із полковниками сточують ЗСУ у боях на Східному фронті

Важке становище на фронті у Донецькій області — прямий наслідок усіх наших помилок попередніх років. До того ж наплодили нові проблеми.

І найгірше, що розв'язувати ці проблеми ніхто (особливо у військово-політичному керівництві України) не збирається. Спробуємо їх навести по пунктах нижче:

• Масове штампування нових частин, замість того, щоби насичувати людьми й зброєю вже наявні.

Боєздатність нових підрозділів здебільшого обмежена, а їхнє командування, за рідкісними виключеннями, некомпетентне. На жаль, був безпосереднім свідком таких безглуздих новацій.

• Хибна інформаційна політика.

Її наслідком стало унікальне явище — примусова мобілізація в країні, яка воює за власне існування. Від того маємо поповнення абсолютно без мотивації служити й боротися.

• Збереження всередині Збройних Сил України совєцьких елементів, коли все здебільшого робиться «для галочки».

Стосується всього, від базової військової підготовки рекрутів до управління військами на полі бою. Тому ініціативи на місцях дуже мало, зазвичай просто сліпе виконання наказів, для звіту, при тому, що більшість з тих наказів швидко застарівають;

• Дуже складна взаємодія між нашими підрозділами на полі бою та відсутність спільного бачення.

Звичним є коли дві сусідні бригади ведуть свої власні війни без загального задуму і націленості на результат, нерідко на шкоду сусідам. Тут без наведення прикладів, хто знає ситуацію на лінії бойового зіткнення, особливо на Донбасі, той у курсі.

• Нераціональний розподіл ресурсів.

І дійсно у важкі, критичні моменти на фронті, український прапор, як на знімку нижче, є одним із тих символів, який не дає скласти рук. Він мотивує продовжувати виконувати свою роботу, бо уособлює в собі нашу державницьку ідею та весь сенс того, за що ми боремося на цій війні.