Важке становище на фронті у Донецькій області — прямий наслідок усіх наших помилок попередніх років. До того ж наплодили нові проблеми.
І найгірше, що розв'язувати ці проблеми ніхто (особливо у військово-політичному керівництві України) не збирається. Спробуємо їх навести по пунктах нижче:
Боєздатність нових підрозділів здебільшого обмежена, а їхнє командування, за рідкісними виключеннями, некомпетентне. На жаль, був безпосереднім свідком таких безглуздих новацій.
Її наслідком стало унікальне явище — примусова мобілізація в країні, яка воює за власне існування. Від того маємо поповнення абсолютно без мотивації служити й боротися.
Стосується всього, від базової військової підготовки рекрутів до управління військами на полі бою. Тому ініціативи на місцях дуже мало, зазвичай просто сліпе виконання наказів, для звіту, при тому, що більшість з тих наказів швидко застарівають;
Звичним є коли дві сусідні бригади ведуть свої власні війни без загального задуму і націленості на результат, нерідко на шкоду сусідам. Тут без наведення прикладів, хто знає ситуацію на лінії бойового зіткнення, особливо на Донбасі, той у курсі.
І дійсно у важкі, критичні моменти на фронті, український прапор, як на знімку нижче, є одним із тих символів, який не дає скласти рук. Він мотивує продовжувати виконувати свою роботу, бо уособлює в собі нашу державницьку ідею та весь сенс того, за що ми боремося на цій війні.