Введення санкцій США проти Ігоря Коломойського важливе зовсім не за масштабами обмежень, а за самим фактом їх швидкого застосування.
По-перше, санкції прокоментовані самим Держсекретарем США Блінкеном дають зрозуміти, що справа дуже навіть "екстра", попри поки малі обмеження для Коломойського. Американці могли спокійно дочекатися завершення судів по Коломойському і подавати в міжнародний розшук; але застосували значно швидший інструмент санкцій, який діє лише на розсуд американської влади.
Те, що українська влада підтримала санкції публічно і зважилася на якісь дії проти Коломойського аж тепер говорить про те, що раніше такі дії не дуже були потрібні самій Банковій. Та і засудження на словах замість арештів і розслідувань це здебільшого час і можливості для Ігор Валерійовича переказати гроші в іншу країну і подбати про збереження активів.
Аналогічна історія і з Андрієм Деркачем. Попри заяву про його роботу на спецслужби РФ, сказану ще влітку 2020 з вуст Директора Національної розвідки США, він досі навіть не викликаний ні на який допит.
Тому маленьку ейфорію з приводу того, що американська дипломатично-безпекова машина діє дійсно як машина варто б трохи пригасити. Бо з тим, що наробив Ігор Валерійович і його російські друзі типу Деркача американці точно б почали розбиратися, навіть за умови перемоги Трампа на виборах.
І перший пакет санкцій по епізоду Деркача-Дубінського по суті був введений республіканською адміністрацією і носить підпис Помпео. А ось з української сторони реагування на проблеми досить слабке: усіх рішень доведеться добиватися з боєм.
Я і досі не впевнений, що Дубінський і Деркач понесуть реальні покарання, за статтею "державна зрада" а не просто якісь санкції. І найголовніше: Коломойський не є найбільшим олігархом і його навіть гіпотетичне знищення як політичної фігури не веде до деолігархізації
Пригадайте, до речі, долю такого ж вихідця з "дніпропетровських" Павла Лазаренка. Ми марно малюємо собі картину, в якій олігархи домовилися надовго між собою і тримаються один за одного.
У нещодавній статті "Financial Times" аж надто пройнятій духом Віктора Пінчука прямо йдуть натяки на потребу для влади знищувати Коломойського. І тепер наша черга спостерігати за тим, як процес вибивання Коломойського на користь Пінчука-Льовочкіна які знову на коні буде кимось дуже недалекоглядним називатися деолігархізацією України.
Та чи такі важливі для нас прізвища, якщо система відносин від цього ніяк не програє? Те, що в кращому разі може статися з імперією Коломойського незабаром зовсім не варто пояснювати деолігархізацією і успішним контролем держави за олігархами.