Пентагон підвищує рівень контррозвідувальної загрози з боку «Ізраїлю» до категорії «критичний».
Американська політика давно звикла до парадоксів. Але навіть за мірками Вашингтона події останніх тижнів виглядають майже сюрреалістично.
Поки Конгрес США обговорює подальше поглиблення військово-технологічної інтеграції з «Ізраїлем», Пентагон, згідно з повідомленнями американських ЗМІ, одночасно підвищує рівень контррозвідувальної загрози з боку «Ізраїлю» до категорії «критичний».
Йдеться не про Китай, росію чи Іран. Йдеться про державу, яку десятиліттями називали «головним союзником Америки на Близькому Сході».
Якщо ці відомості відповідають дійсності, то ми спостерігаємо безпрецедентну ситуацію: Вашингтон фактично визнає, що побоюється розвідувальної активності власного стратегічного партнера на рівні, характерному зазвичай для держав-суперників.
Коли союзники шпигують один за одним
Слід одразу зазначити: у світі розвідки союзники постійно шпигують один за одним.
США прослуховували європейських лідерів. Франція збирала дані про діяльність американських корпорацій. Туреччина стежила за партнерами по НАТО. «Ізраїль» також неодноразово звинувачували у проведенні операцій на території дружніх держав.
Тому сама по собі новина про можливе ізраїльське шпигунство не є сенсацією. Сенсацією є інше.
За даними джерел, на які посилаються американські ЗМІ, у Пентагоні вважають, що масштаби нинішньої активності виходять далеко за межі звичайної практики союзницького шпигунства.
Особливий інтерес «Ізраїлю» нібито пов’язаний зі спробами отримати інформацію про внутрішні дискусії адміністрації Дональда Трампа щодо Ірану та Лівану.
Це вже не збір загальної інформації. Це спроба зрозуміти реальні наміри Білого дому раніше, ніж вони будуть офіційно озвучені.
Чому саме зараз? Відповідь лежить на поверхні.
Уперше за довгий час між Вашингтоном і Тель-Авівом виникли серйозні розбіжності щодо питань регіональної стратегії.
Адміністрація Трампа намагається зберегти простір для переговорів з Іраном і водночас не допустити повномасштабної регіональної війни. «Ізраїль» же всіляко провокує конфлікт і прагне максимально жорсткого сценарію тиску на Тегеран.
За останні тижні з’явилися численні повідомлення про напружені переговори між американським та «ізраїльським» керівництвом навколо ситуації в Лівані та перспектив подальшої конфронтації з Іраном.
Саме в такій обстановці інформація стає найціннішим ресурсом.
Якщо «Ізраїль» справді прагнув отримати доступ до внутрішніх дискусій адміністрації США, логіка такої поведінки очевидна: заздалегідь знати, наскільки далеко готовий зайти Вашингтон і де проходять його реальні «червоні лінії».
Одноразові телефони для поїздок до союзника
Найбільш показовою виглядає інша деталь. Згідно з повідомленнями джерел, американські чиновники під час поїздок до «Ізраїлю» використовують одноразові телефони, тимчасові комп’ютери та дотримуються особливих заходів безпеки під час розмов у готелях.
Такі заходи зазвичай застосовують під час роботи в країнах, які розглядаються як серйозна контррозвідувальна загроза.
Виникає закономірне питання: якщо високопосадовці США змушені поводитися в «Ізраїлі» так само обережно, як у державах, підозрюваних в активному розвідувальному проникненні, то наскільки щирими залишаються заяви про «безпрецедентну довіру» між двома країнами?
У дипломатії існує просте правило: реальне ставлення держав одна до одної визначається не пресрелізами, а інструкціями служб безпеки.
І якщо співробітники американської адміністрації отримують вказівки дотримуватися спеціальних заходів захисту від «ізраїльської» розвідки, це говорить про багато що.
Ще більш дивний парадокс
Однак справжня інтрига починається далі. Практично одночасно з публікаціями про можливе підвищення рівня загрози з боку «Ізраїлю» у Конгресі США просуваються ініціативи щодо подальшого поглиблення американо-«ізраїльського» військово-технологічного співробітництва.
Особливу увагу привернув так званий Розділ 224 проєкту оборонного бюджету США, який передбачає створення нових механізмів інтеграції з «Ізраїлем» у таких сферах, як штучний інтелект, автономні системи, кібертехнології, квантові розробки та спільне виробництво озброєнь.
Критики ініціативи стверджують, що вона може стати наймасштабнішим кроком зі зближення оборонних структур двох держав — а точніше, проникнення «Ізраїлю» — за всю історію двосторонніх відносин.
Конгресмени Ро Ханна та Томас Мессі стверджують, що Розділ 224 Конгресу США наказав ухвалити воєнний злочинець Беньямін Нетаньягу. «Американському народу набридла нахабність Нетаньягу, який вказує Америці, що ми повинні робити», — публічно заявив Ро Ханна.
Вимальовується цікава картина. Одні структури американської держави попереджають про ризики «ізраїльського» проникнення в чутливі сфери ухвалення рішень.
Інші структури тієї ж держави пропонують ще глибше інтегрувати військові та технологічні системи двох країн. З погляду логіки національної безпеки це виглядає щонайменше суперечливо.
Хто впливає на кого?
Протягом десятиліть в американському суспільстві існувала проста формула: США є старшим партнером, а «Ізраїль» — молодшим.
Вашингтон надає гроші, озброєння, дипломатичне прикриття та політичну підтримку. «Ізраїль» виступає регіональним форпостом американського впливу.
Але останні події змушують замислитися, наскільки ця схема відповідає реальності.
Якщо найбільша світова наддержава побоюється розвідувальної активності держави, яка щороку отримує масштабну американську підтримку, то виникає незручне питання: хто насправді має більшу свободу маневру в цих відносинах?
Історія показує, що союзницькі відносини рідко бувають відносинами рівних. Зазвичай одна сторона впливає на іншу значно сильніше, ніж це прийнято визнавати публічно.
Криза довіри всередині американської системи
Можливо, головний висновок полягає навіть не в самому факті ймовірного шпигунства. Значно важливіше те, що всередині американського істеблішменту дедалі помітнішим стає розкол в оцінці відносин з «Ізраїлем».
Одна частина політичного класу продовжує розглядати «Ізраїль» як безумовного стратегічного союзника. Інша починає ставити питання, чи відповідає нинішній формат відносин інтересам самих Сполучених Штатів.
Саме тому нинішній скандал може мати довгострокові наслідки. Навіть якщо звинувачення на адресу «Ізраїлю» будуть офіційно спростовані, сам факт появи подібних оцінок усередині американської системи безпеки свідчить про зростання недовіри.
А в міжнародній політиці втрата довіри часто виявляється значно небезпечнішою за будь-яку дипломатичну кризу.
Головне питання
Історія з імовірним «ізраїльським» шпигунством ставить перед американським суспільством питання, яке Вашингтон волів не обговорювати десятиліттями.
Якщо держава одночасно вважається найближчим союзником і об’єктом контррозвідувальної настороженості, якщо чиновники використовують спеціальні заходи захисту під час поїздок до партнера, а спецслужби попереджають про підвищені ризики розвідувальної активності, то наскільки відповідає дійсності офіційна картина американо-«ізраїльських» відносин?
Відповідь на це питання може виявитися значно складнішою, ніж прийнято говорити на пресконференціях у Вашингтоні та Тель-Авіві.
Саме тому нинішній скандал заслуговує на увагу не як черговий епізод зі світу спецслужб, а як симптом глибших процесів — поступового перегляду ролі «Ізраїлю» в американській стратегії та зростання сумнівів усередині самих США щодо того, хто і якою мірою впливає на ухвалення рішень у самому серці країни, яку за інерцією поки що називають світовою наддержавою.