У Білому домі змирилися із власною нездатністю принести мир в Європу. «Гарячі голови» спонукають 47-го президента США стати соагресором.
Так, оприлюднена західним виданням Newsweek мапа показує, як Дональд Трамп, путін і Сі Цзіньпін можуть поділити земну кулю. Зауважено, що господар Білого дому благає кремлівського бункерного діда покласти край війні в Україні на тлі боротьби лідерів за сфери впливу у світі.
Зі слів заступниці директора Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Весели Черньової, процес «замороження конфлікту» має відлуння Ялтинської конференції 1945 року. Тоді між лідерами США, Британії та СССР, яка передувала розподілу Європи в умовах Холодної війни.
«В Ялті великі держави розв'язували питання про майбутнє всієї Європи, не лише Східної. Саме так це виглядає зараз щодо України. Рішення про майбутнє України без України — це також рішення про майбутнє Європи без Європи», — наголошує пані Черньова.
Як стверджує професор міжнародної безпеки Бірмінгемського університету Стівен Вольфа, 47-й президент США розглядає світ, виключно розділений великими державами на сфери впливу: «Ймовірно, ми побачимо, як наддержави поділять між собою земну кулю — КНР і США, — і поки неясно, що буде із РФ, чи залишиться вона самостійною».
Вплив Москви у Східній Європі
Як стверджує пані Черньова, позиція адміністрації Трампа говорить про те, що Східна Європа може бути кинута напризволяще, що викликає занепокоєння, враховуючи вплив РФ на внутрішню політику таких країн, як Чехія, Словаччина, Болгарія, Румунія і Польща. Кремль намагається підірвати демократію у регіоні й«працює над тим, щоб зрушити суспільства до іншого нового консенсусу, який зараз, в епоху Трампа, здається дуже зручним».
Примара путіна за минулі місяці витає над протестами та виборами у кількох країнах Східної Європи. Прозахідні політики звинувачують Москву у втручанні у референдум ЄС та президентські вибори у Молдові, а у сусідній Румунії вибори були скасовані лідерами прихильників ЄС після того, як кандидат-популіст Келін Джорджеску переміг у першому турі на тлі заяв про втручання РФ.
У низці європейських країн відбуваються акції протесту проти урядів, які займають більш прокремлівську позицію. Протестувальники у Словаччині вийшли на вулиці Братислави, щоби висловити протест проти поправки до законопроєкту про обмеження діяльності неурядових громадських об'єднань, що було прирівняно до закону про іноземних агентів у РФ.
У березні відбулися протести в Сербії, де президент Александр Вучіч підтримує тісні зв'язки із Москвою. А відчутна рука Кремля в угорській політиці викликала реакцію у відповідь проти прем'єр-міністра Віктора Орбана, одного з найближчих союзників путіна в ЄС.
На півдні, у Сакартвело, понад пів року тривають протести проти олігархічної політичної сили «Грузинська мрія», яку критики звинувачують у зв'язках із Москвою. Ця партія зміцнює свою владу у південнокавказькій країні зі стратегічно важливим виходом до Чорного моря фактично віддаляючись від ЄС і НАТО.
Центральноазійський регіон може стати ареною суперництва між РФ та КНР, попри те, що обидві країни є союзниками. На знак дипломатичних намірів торік путіну було надано теплий прийом у монґолській столиці всупереч ордеру Міжнародного кримінального суду.
Монґолія покладається на РФ у плані постачання дешевого палива (нафти й газу) і електроенергії, Водночас Чинґізханова батьківщина залежна від Піднебесної, де панує комуністичний режим, у плані інвестицій у свою гірничодобувну промисловість.
За словами професора Вольфа, знаменно, що перша закордонна поїздка китайського лідера Сі Цзіньпіна після пандемії COVID-19 була до колишньої совєцької республіки Казахстану, лідер якої Касим-Жомарт Токаєв виступив проти нападу путіна на Україну. В Астані ж завжди побоювалися, що Казахстан може стати наступним об'єктом експансії Москви, оскільки в країні проживає значна кількість російськомовного населення.
«Казахи можуть бути трохи скептичнішими щодо РФ та України, тому що вони знають, що китайці ясно дали зрозуміти, що не дозволять РФ втручатися у справи північного Казахстану, де мешкає значне російськомовне населення. Проте Астана мусить споглядати за діями Москви щодо своїх інших колишніх колоніальних володінь», пояснює науковець Бірмінгемського університету.
Трамп, Сі та «глобальний Південь»
Трамп неодноразово заявляв, що хоче отримати Ґренландію і взяти під контроль Панамський канал. 47-й президент США розлютив Канаду, назвавши її потенційним 51-м штатом, і перейменував Мексиканську затоку, щоби відобразити свою філософію «Америка понад усе» на мапі світу.
Як стверджує професор Вольф, марнославний Трамп робить ставку на Західну півкулю. Однак американський лідер може зіткнутися із протидією з боку КНР, особливо у Латинській Америці: «Це, ймовірно, спонукає Трампа ще більше зосередитися на Західній півкулі та позбутися безглуздих, на його думку, зобов'язань, які він має в інших країнах. Перш за все, тут мова про Україну, яку Джозеф Байден лишив у спадок Трампові».
Проте Трамп поки не домігся від путіна того, чого хотів досягти в українському питанні, і якщо Москва не зможе домовитися із Вашинґтоном, її залежність від Пекіна зростатиме. Принаймні у цьому певні деякі американські чиновники із лав колишньої президентської адміністрації.
Наразі перші шпальта західної преси не присвячені Україні, особливо на тлі активізації Трампом торгівельної війни проти Сі Цзіньпіня. КНР стикається зі 145%-вими тарифами, що може потенційно послабити путіна, оскільки китайський диктатор здатен більшою мірою зблизити свої економічні інтереси до ЄС.
«Пекіну доведеться зважувати свої відносини із Москвою у порівнянні із відносинами з Брюсселем. Можна спрогнозувати, що китайці віддадуть перевагу європейцями, але поки не варто забігати на перед», — певен професор Вольф.
Існує також питання, чи буде досягнуто домовленості між США і КНР щодо Тайваню. Нещодавні військові навчання командування Східного театру військових дій Китаю у районі острівної держави посилили стурбованість про те, що робитиме Трамп у разі вторгнення комуністів.
За словами пана Вольфа, товариш Сі, можливо, ще не готовий захопити Тайвань силою, оскільки у Південнокитайському морі існують й інші «гарячі точки», де Америка потенційно буде змушена втрутитися у конфлікт із войовничим Китаєм, наприклад, — Філіппіни.
«Можуть бути такі негласні домовленості, коли китайці тиснуть, а американці не відповідають. Тоді стає ясно, що існує негласне визнання того, що Південнокитайське море належить КНР», — висновує британський фахівець із безпеки та геополітики.
Своєю чергою, медіаагенція «Останній Бастіон» закликає читачів пам'ятати, як уряд США обслуговує промсковських колаборантів в окупованому Маріуполі. Чиновники із Вашинґтона навіть не заперечують наявній співпраці, бо їм гроші не пахнуть.