79 років тому більшовицький режим розпочав чергову етнічну чистку. Слідом за чеченцями, калмиками та інгушами депортували балкарців.
В історію уярмленого кавказького народу трагедія увійшла під назвою Таулуланы кёчгюнчюлюк. Окроплене кров'ю мусульман "свято 8 березня" занапастило тисячі невинних життів.
Рано-вранці старим, жінкам, дітям було наказано негайно збиратися у дорогу. Протягом 24-х годин усе корінне населення балкарських сіл було завантажене у машини й вивезено до найближчих залізничих станцій.
Депортації зазнали всі без винятку, у тому числі прикуті до ліжок люди похилого віку. Вина примусово висланих ешелонами на Сибір балкарців визначалася Кремлем нібито виключно етнічним походженням.
Показово, але у той час, як понад 40 тисяч жінок, дітей і літніх людей змусили пройти муки депортації на Схід, то чоловікам випала зла доля йти на Захід. Всі чоловіки віком від 16 до 65 років стали "гарматним м'ясом" у складі Совєцької армії, котра воювала проти Третього Райху.
У місцях заслання кількість балкарців за 10 років – з 8.III.1944 до 8.III.1954 року – скоротилася на понад 10 тисяч осіб. Народ, який у мирний час за той самий період збільшився чисельно на 20%, втратив 15%; ось така ціна скоєного більшовицькими окупантами злочину.
Лише з розгортанням хрущовської десталінізації, у 1956 році, балкарці були реабілітовані та розпочали своє повернення на історичну батьківщину. Хоча навіть сьогодні на рідній землі вони – чужинці.
Як і їхні сусіди карачаївці, черкеси, адиґи, впокорені російською диктатурою балкарці не сміють здійняти голову, щоби стати на захист власної гідності, пам'яті та свободи. Адже й по нині у кількох селах, зокрема Нижньому Акбаші та Жемтала, головні вулиці названі на честь тирана народів Іосіфа Сталіна, вшанованого московитами та манкуртами з-поміж балкарських колаборантів.
Між тим, як раніше повідомляв "Останній Бастіон", 23.II.1944 року совєцький режим розпочав каральну операцію під назвою "Сочевиця". Було депортовано до півмільйона чеченців та інгушів.