Лише у Венеції міг сформуватися найкращий у світі колорист і портретист, який зумів зобразити живу душу людини на полотні...
27 серпня 1576 року у вічність відійшов Тиціáн Вечéлліо – славетний італійський художник доби Відродження. Він – представник так званої Венеційської школи, якого позаочі кликали «сонцем серед маленьких зірок не тільки з-поміж італійців, а й у всіх художників світу».
Серед картин відверто християнського (релігійного) змісту, створених Тиціаном між 1516 і 1538 роками, є один із його найреволюційніших шедеврів – "Успіння". Ця велика і водночас монументальна композиція займає головний вівтар церкви Санта Марія деї Фрарі у Венеції.
Місце, яке повністю виправдовує ефектний характер тріумфу Богородиці, коли вона підноситься до неба у супроводі великого напівкруглого ряду ангелів. Тоді, як перелякані Апостоли, – жестикулюють здивовано чудом.
Коли цю картину було представлено публіці, її швидко визнали роботою великого генія. Універсальність геніальності Тиціана сьогодні також не піддається сумніву, бо він був надзвичайно великий у всіх аспектах мальовничого мистецтва.
У своїх портретах митець шукав і проникав у людський характер, зображував його у полотнах, які оживали перед глядачами. Релігійні композиції Тиціана охоплюють весь спектр емоцій від чарівності його юних Мадонн до трагічних глибин пізнього Розп'яття і Поховання.
У міфологічних картинах він вловив веселість і безтурботність дохристиянського (язичницького) світу давнини. Натомість на полотнах з оголеною Венерою (Венера та Адоніс) та Данаєю (Дана з нянькою) встановив стандарти фізичної краси та часто розкішної еротики, які ніколи не було перевищено.
Інші ж великі майстри – наприклад, Пітер Пауль Рубенс і Ніколя Пуссен – віддавали йому належне й навіть намагалися наслідувати. Але великий геній доби Ренесансу лишився на самоті в оточенні власних неповторних творінь.