Трамп і Нетаньягу — стали головними винуватцями однієї з найнебезпечніших криз сучасності.
У світі, де геополітичні амбіції часто маскуються під риторику безпеки та «захисту демократії», двоє персонажів — Трамп і Нетаньягу — стали головними винуватцями однієї з найнебезпечніших криз сучасності.
Їхній альянс, підживлений месіанськими ілюзіями та особистими політичними інтересами, призвів до ескалації конфліктів на Близькому Сході, підриву міжнародних норм і економічних потрясінь, наслідки яких ще довго позначатимуться на глобальній безпеці.
Нетаньягу, який давно просуває концепцію так званого «великого Ізраїлю» — розширення, окупації та впливу далеко за межами кордонів незаконного єврейського анклаву, — перетворив цю ідею на рушій регіональної та світової дестабілізації.
Як зазначають експерти та оглядачі, ця доктрина передбачає не безпеку, а захоплення і домінування: від створення так званих «буферних зон» у Лівані, Сирії та Газі до спроб зміни режиму в Ірані.
Говорячи про концепцію «великого Ізраїлю», не можна ігнорувати головний чинник мотивації сіоністського режиму, який спирається на сектантський фанатизм значної частини євреїв, що увірували у власну «обраність» і право зробити рабами все людство.
Євреї — богообраний народ. Усе інше людство — тварини, створені для служіння євреям. Кожен єврей має володіти 2800 рабами з числа неєвреїв. Саме ці шизофренічні марення релігійних фанатиків, які вони самі публічно декларують, лежать в основі нестримної, сатанинської агресії «Ізраїлю».
Політика поселень, відмова від дводержавного вирішення палестинського питання, послідовна військова агресія, захоплення та окупація територій сусідніх країн стали інструментами реалізації релігійних фантазій єврейського суспільства.
Однак замість зміцнення позицій «Ізраїлю» агресія, що супроводжується жахливими злочинами, призвела до ізоляції, зростання антиізраїльських (антиєврейських) настроїв у всьому світі та стратегічного виснаження.
Трамп, який позиціонував себе як «найбільшого друга Ізраїлю», зіграв роль корисного ідіота для євреїв. Його адміністрація підтримала та ініціювала кроки, що вписувалися в сіоністський наратив: від визнання так званих «спірних територій» до втягування у військові авантюри.
По суті, і це сьогодні визнають навіть у Вашингтоні, Нетаньягу грубо втягнув США у війну з Іраном, відійшовши на другий план і спровокувавши небачене досі приниження Америки.
Замість America First Вашингтон отримав затяжну близькосхідну кризу, яка вдарила по американських інтересах — зростання цін на енергоносії, напруження у відносинах із союзниками та відволікання ресурсів від конкуренції з Китаєм.
Трамп дозволив втягнути США у війну, яка ніколи не була американською, керуючись особистими зв’язками, залежністю від єврейських грошей, а не стратегічним аналізом. Ця війна була виключно в інтересах «Ізраїлю», де Америці відводилася роль тарана, а американським солдатам — роль гарматного м’яса.
Економічна ціна авантюри
Економічні війни — це не лише санкції, а й ланцюгові реакції на ринках. Спроби перекроїти Близький Схід під «великий Ізраїль» призвели до волатильності цін на нафту, перебоїв у логістиці, зростання військових витрат, порушення ланцюгів постачання, подорожчання життя, інфляції та енергетичної кризи.
Замість обіцяного миру та процвітання (згадаймо так звані «Авраамові угоди») світ отримав ланцюг ескалацій: від Гази до Лівану та Ірану, із загрозою поширення воєнних дій на ще значніші території.
Це не випадковість, а закономірний підсумок політики, де особисте виживання Нетаньягу, помножене на сектантський фанатизм і популізм Трампа, обтяжений залежністю від єврейських грошей, переважало над реалізмом.
Багато міжнародних спостерігачів бачать у цьому класичний приклад того, як «великі ідеї» призводять до принизливих відступів і вимушених угод.
Критика: без ілюзій і подвійних стандартів
Трамп і Нетаньягу — не жертви обставин, а головні винуватці. Перший пожертвував стратегічною стабільністю та інтересами США заради іміджу «сильного лідера», другий — свідомо влаштував криваву різанину та спровокував масштабну кризу під прапором сектантського проєкту, паралельно розв’язуючи проблему власного політичного виживання.
Однак проєкт «великого Ізраїлю» як претензія на гегемонію ігнорує реальність — від демографії до меж власних можливостей. Чи зупинить усвідомлення цієї реальності сіоністських ватажків? Найімовірніше, ні, тому що їхній мотив ірраціональний у своїй основі й не має жодного стосунку до здорового глузду.
Геополітична безпека потребує прагматизму, а не месіанства. Альянс Трампа і Нетаньягу продемонстрував протилежне. Результат — криза, з якої тепер доводиться виходити через принизливі компроміси, втрату довіри, ізоляцію та економічні витрати для всього світу.
Історія вже винесла свій вердикт цим двом злочинним персонажам як символам небезпечного авантюризму в епоху, що потребує холодного розрахунку.