Технологія реваншу
А давайте не будемо тішити себе марними ілюзіями, не самозаспокоюватися, що ми вже — європейська держава, що всі негаразди позаду, і коли наступний президент нас не влаштує — ми демократичним способом оберемо іншого.
Зупиніться, відкиньте емоції, вдихніть повітря і зосередьтеся.
Відчуваєте?
Це ще повітря свободи, надій та планів на майбутнє, але в ньому вже помітні флюїди чогось іншого — тривожного, зверхнього, мстивого.
Так пахне реванш.
Я не буду камуфлювати це слово. Я говоритиму прямо й відверто:
Прямо зараз — за полум’яними та інфантильно-емоційними штампами на кшталт «новає ліцо», «хуже нє будєт», «уходіт старая епоха» — ми самі, своїми руками, привели до влади реваншистів: бувших регіоналів, відсторонених від потоків олігархів і тих, хто всі ці роки мріяв помститися за Майдан, але сидів тихо.
А наші президентські вибори 2019 року мають усі шанси залишитися в історії України першими і останніми найбільш демократичними виборами.
Ми стали мішенню потужної інформаційної атаки, маніпуляцій та підміни понять.
Для реваншу використано всю медіапотугу олігархічних ЗМІ при фінансових вливаннях іззовні.
І як ми примудрилися пропустити інформаційний удар?
Є кілька причин:
У умовах гібридної війни наш північно-східний сусід ніколи не припиняв атакувати наш інформаційний простір: «хунта», «фашисти», «бендєравци» і «правасєкі» плавно трансформувалися у «вайна вигадана Парашенку», «на Украінє прішлі к власті такіє жє алігархі», «ми к укрАінцам харашо атносімся, пусь ані памєняют власть і мєжду намі всьо будєт харашо».
Прагнення відсторонених від корупційної «кормушки» бізнес-груп до реваншу та їх злиття у затяжному поцілунку з ворогом: «шокаладний барига», «Роттердам+», «бізнес на краві», «врах нє в Крємлє, а на Банкавай».
Прорахунки і помилки, що дозволили використати їх не лише для дискредитації влади, а й для дискредитації цінностей Майдану: «і за ета стаял Майдан?», «знал би, што будєт вайна — нє вихаділ би на барікади», «лучше бил би Януковіч».
А завершили цей акт групового суїциду наша нетерплячість, наше прагнення всього й одразу, вкупі з дезорієнтацією, безвідповідальністю, емоційною втомою та елементарною лінню розбиратися в причинах і наслідках: «нічєво нє мєняєтса», «а вот долар бил па 8», «всє ані там адінакавиє», «так єщьо нікагда нє варавалі».
Дія перша. Нагнітання
Під впливом зовнішньої агресії суспільство дуже електризується — це й використовують зацікавлені ЗМІ: негативні новини, зведення з фронту, побутові конфлікти, смерті й трагедії додають «трешу». У неймовірних обсягах день у день, рік у рік продукується негатив, за яким неможливо побачити навіть натяк на щось хороше.
Дія друга. Каналізація
Перенаправлення негативу, що накопичується, у потрібному напрямку — на владу, «недолугих чиновників» і, як наслідок, дискредитація держави та державних інституцій.
Дія третя. Розщеплення
Поляризація суспільства: «ми — хороші», «вони — погані». Технологія ще Юлія Цезаря.
Дія четверта. Створення позитивного образу
Береться відома медійна особа, що асоціюється з гумором і легкістю, та запускається проєкт «Слуга народу» — серіал, у якому закріплюються пропагандистські наративи та популістські гасла. Суспільство остаточно ділиться на «нас» — чесних, класних і прогресивних, і «їх» — крадіїв, брехунів, людей із минулого. Головний герой — «наш», мрія про ідеального керівника.
Дія п’ята. Підміна
Реальність заміщується образом, голограмою, симулякром: кандидат у президенти, якого не існує в природі. Немає ані досвіду, ані команди, ані позиції. Лише позитивний серіальний образ. Партія — теж симулякр.
Це супроводжується агресивною поляризацією («зробимо їх разом», «прийде весна — саджати будемо», «парахаботи») та підміною акцентів: замість війни, безпеки, реформи — увага відводиться на понти, аналізи, хамство.
Дія шоста. Реваш, або операція «Назад у стійло!» (триває)
Зе — не герой. І навіть не зрадник. Це персонаж. Медійний продукт, що потрапив у струмінь. Його вивели в президенти. Він не очолював Майдан, не пройшов війну, не мав політичного бекґраунду.
Він — троянський кінь, що під виглядом надії та позитиву відкрив браму реваншистам.
Причому, можливо, навіть не до кінця усвідомлюючи це.
Він — фасад.
І за цим фасадом уже відновлюється вплив старих бізнес-груп, «смотрящих», які весь цей час сиділи в засідці. Вони вже зайшли у владу.
За цим фасадом — підконтрольні ЗМІ, які штампують брехню, наративи про «єднання» і «мир за будь-яку ціну».
За цим фасадом — «миротворці», які готові здати позиції, землю, ідею.
За цим фасадом — «відновлення відносин із росією», спроби переглянути мовне законодавство, поставки води до Криму, «компроміс із Донбасом» і «позаблоковий статус».
За цим фасадом — олігархи, які повертаються до схем.
За цим фасадом — реванш.
Забувши, скільки крові ми вже заплатили.
Забувши, що у війни не буває перемир’я — є або поразка, або перемога.
Забувши, що «наших там нема» — це про тих, хто зрадив.
Забувши, що Україна — це не серіал, не шоу, не концерт.
Це країна.
Це ми.
Це — я і ти.
І все, що ми маємо, — це досвід, пам’ять, гідність і віра.
А ще — свобода.
Автори: Ярослав Денека, Іван Сімочкін