Такий зв'язок встановили вперше.
Група вчених на чолі з командою з Боннського університету в Німеччині з'ясувала, що ушкодження ДНК, спричинені іонізуючим випромінюванням (ІВ) унаслідок Чорнобильської ядерної катастрофи 1986 року, проявляються у дітей тих, хто зазнав впливу такого випромінювання.
Як повідомляє Science Alert, це перший випадок, коли такий трансгенераційний зв'язок вдалося чітко встановити.
Під час попередніх досліджень учені не могли точно підтвердити можливість передачі генетичних ушкоджень від батьків дітям. Але в новому дослідженні вчені шукали щось інше.
Замість того щоб виявляти нові мутації ДНК у наступному поколінні, вони шукали так звані кластерні мутації de novo (кДНМ): дві або більше мутацій, розташованих у безпосередній близькості одна від одної, виявлених у дітей, але не в батьків. Це мутації, що виникають унаслідок розривів у ДНК батьків, спричинених радіаційним опроміненням.
«Ми виявили значне збільшення кількості кДНМ у нащадків опромінених батьків і потенційний зв’язок між оцінками дози та кількістю кДНМ у відповідного потомства. Незважаючи на невизначеність щодо точної природи та кількості задіяного випромінювання, це дослідження вперше надає докази існування трансгенераційного ефекту тривалого впливу низьких доз іонізуючого випромінювання на геном людини у батька», — заявили вчені.
Результати ґрунтуються на повногеномному секвенуванні 130 нащадків працівників, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, 110 нащадків німецьких військових операторів радарів, які, ймовірно, зазнали впливу розсіяного випромінювання, а також 1275 нащадків батьків, які не зазнавали опромінення й використовувалися як контрольна група.
У середньому дослідники виявили 2,65 кДНМ на дитину в групі ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, 1,48 — у групі німецьких операторів радарів і 0,88 — у контрольній групі. За словами вчених, результати можуть бути частково завищені через шум у даних, однак навіть після статистичного коригування різниця залишалася значною.
Вища доза опромінення у батьків зазвичай була пов’язана з більшою кількістю кластерів у дитини. Це узгоджується з ідеєю про те, що радіація утворює молекули, відомі як активні форми кисню, які здатні розривати нитки ДНК. Такі розриви можуть залишати по собі описані в цьому дослідженні кластери, якщо їх не було повністю відновлено.
Хороша новина полягає в тому, що ризики для здоров’я були відносно невисокими. У дітей батьків, які зазнали опромінення, не виявили підвищеного ризику захворювань. Це частково пов’язано з тим, що багато кДНМ, імовірно, розташовані в «некодуючій» ДНК, а не в генах, які безпосередньо кодують білки.
«З огляду на низький загальний приріст кДНМ після опромінення батька іонізуючим випромінюванням і малу частку геному, що кодує білки, імовірність того, що захворювання у нащадків опромінених батьків буде спричинене кДНМ, є мінімальною», — зазначили вчені.
Наприклад, відомо, що батьки старшого віку частіше передають своїм дітям більше мутацій ДНК. Ризик захворювань, пов’язаний із віком батьків на момент зачаття, є вищим, ніж потенційні ризики від опромінення, розглянуті в цьому дослідженні, повідомляють дослідники.