Коли система бронзовіє — країна втрачає час.
По-перше, його бракує для вступу до Євросоюзу. Виборчий цикл у сусідів і партнерів показав, що недружні до України політсили набирають вагу. Німеччина і Румунія буквально вислизнули з проблем. Сумарний 21% відверто антиукраїнських кандидатів у президенти Польщі — це набат. Опитування у Франції показують величезні шанси для крайніх правих, яких пов’язували з Москвою. Як зупинити радикалізацію європейського суспільства — це внутрішнє питання Євросоюзу. Україна зі свого боку, замість витрачання мільярдів на телемарафон із вихвалянням влади, могла би організувати медійну війну проти російської пропаганди на території країн-партнерів, та війна натомість іде проти проукраїнської опозиції. Але головне — нам треба вступити в ЄС до наступного великого виборчого циклу 2029–2030 років. З правовою системою, яка працює не на закон, а на гроші і обслуговування замовлень влади, у нас немає шансів на вступ. Реформи фундаментальних систем — це не просто реформи, а виживання.
По-друге, часу бракує для кардинальних змін в обороні. Коли комбат починає публічно розповідати про неефективність рішень генералів — це не проблема, а біда. Це не вислів, а крик про допомогу. Закривати очі на корупцію і необґрунтоване насильство, яке трапляється в системі комплектації, — це давати підстави для небезпечного зростання соціальної напруги в тилу. Відсутність термінів служби і те, що військові самі себе називають рабами, напряму впливає на мобілізацію. А таке необхідне технологічне переоснащення армії здійснюється зі швидкістю равлика або зупиняється з корупційних чи політичних причин.
Ворожим ІПСО називають усе, що відрізняється від позиції влади. В ОП не збираються відмовлятися від звичок і реагувати на зовнішньополітичні й безпекові мегавиклики, оскільки немає навіть натяку на готовність скинути бронзу, зійти з п’єдесталу і почати реагувати й діяти — навіть якщо вибір між двома політично невигідними варіантами.
У нас дійсно мало часу. Нам критично потрібно позбутися категоричності й стереотипів і навчитися спокійно дискутувати. Треба вимагати від влади чути інших, а не лише нав’язувати своє. Маємо добиватися єдності й партнерства заради успіху України — замість підкорення волі однієї особи чи 5–6 інших. Ми зобов’язані зберегти демократію і право на критику влади навіть під час війни, бо це запобігає неправильним рішенням — а деякі з них можуть стати критичними.