Після перемоги в Україні Революції Гідності кінця 2013 – початку 2014 року і шляху нашої країни до Європейського простору, Російська федерація відчула близькість втрати контролю над нашою державою і розпочала диверсійну діяльність проти нас. В Росії усвідомлюють всі, що ще півстоліття тому сформував Збігнев Бзежинський: «Росія може існувати тільки з Україною. Без України немає імперії». Уроджений у плоті надзвичайно безсвідомий імперіалізм з особливою пристрастю проявився в справі повернення в російське лоно України.
В свій час, при зустрічі з Президентом США Джорджем Бушем Президент Росії Володимир Путін дозволив собі такі слова: «Ты же понимаешь, Джордж, что Украина – это даже не государство! Что такое Украина? Часть ее территории это Восточная Европа, а часть, и значительная, дарованная нами!». Напевне не підвищився рейтинг Володимира Путіна серед українського і російського народів після такого висловлювання. В своїх висловлюваннях близький до поглядів свого Президента російський письменник Єрофєєв. «Мы все убеждены, что Украина – это наша страна и что ее отделение от нас было великим недоразумением и нуждается в коррекции. При этом мы даже не скрываем наше чувство превосходства перед нашим младшим братом, украинцем или, скорее сказать, хохлом!».
Нашим північним сусідам слід пам’ятати, що ще в середні віки, дякуючи українцям, які вже встигли в ті часи створити одну з найпотужніших європейських держав – Київську Русь з Москвою, як частиною великої української держави, і руськими як тими, хто платив данину русичам, тобто українцям, відповідно до сучасної назви українського народу. Назва «Україна» вперше зустрічається у вітчизняних літописах в часи Київської Русі від 18 квітня 1187 року. Проте в літописах того часу зустрічаються назви: Чернігівська Україна, Сіверська (Новгород-Сіверська) Україна. Доречі, назва Україна вживалось в російських і білоруських землях – Рязанська Україна, Ростовська Україна, Полоцька Україна. Навіть відверто московоцентричний історик Л. Гумільов засвідчив, що територію Москви в XІVстолітті називали просто і без претензій – «Залесная Украина». Русь – це лише давня назва України. А Україна відповідно, більш молода назва Русі. Але це тема окремого дослідження. Приєднання в середині XVII століття України до Росії є небезпечним викликом і для світу, і для України. Україну воно позбавляє власної історії і робить ілюзорними її надії на власне майбутнє. Доречі, Росія в XVIII столітті навіть хотіла перенести в Україну свою столицю, тобто ближче до центру цивілізації.
Питання про вік Одеси у науковій площині давно вивчене і не викликає наукових дискусій. Це приблизно шістсот років. А чому ж Одеса і досі святкує трохи більше ніж двісті років від свого народження? Тобто не історичну дату свого народження, а політичну, залишену нам у спадок новітньою Російською імперією – Радянським Союзом.
Питання історичних витоків південно-східного регіону України деформувалось в роки російського царату і в часи радянського тоталітарного режиму. Цей регіон піддався особливій русифікації і тому сучасні кризові явища на цих землях прояляються найбільш інтенсивно.
Офіційною назвою України в дореволюційний період була Малоросія. На початку XX століття українські землі сучасної Одеської, Миколаївської, Херсонської, Кіровоградської, Дніпропетровської, Запорізької, частково Луганської і Донецької і республіки Молдавії називалися Новоросією.
Визначення «Новоросія» вигадане придворними російсько-німецької цариці Катерини II і воно з’явилося лише в другій половині XVIII століття. Сюди під це поняття вони включали землі Вольностей Війська Запорожського низового, які сягали до гирла Дніпра і Дону, частину Гетьманщини, Слобідської України, території разом із запорожцями відвойованої в кримського хана і турецького султана та його васалів. Тобто все те, що взагалі – то є Україною. Новоросійська губернія була створена лише 1764 року, й адміністративним її центром стало древнє козацьке місто Кременчук. До її складу входили Українська лінія, тринадцять сотень Полтавського та дві Миргородських полків Гетьманщини, а також штучно створені царизмом Нова-Сербія та Слов’яно-Сербія і значна частина земель вольностей Війська Запорозького низового. Оце вам і вся Новоросія.
Проте таке утворення існувало недовго і 28 липня 1765 року маніфестом царя була створена Слобідсько-Українська губернія із землями всієї східної України включно і війська Донського, Белгородської, Воронежської, Саратовської, Астраханської губернії, де жителями були українці. Дійсно в 1865 році одеський університет названо Новоросійським, але центром губернії він не був. Одеса як місто було засноване лише 1795 року і дійсно першими жителями міста були українці, запорозькі козаки. Ще в 1764 році в Хаджибеї жило близько чотирьох тисяч колишніх запорожців. Саме завдяки українським козакам під командуванням Петра Калнишевського Україна здобула вихід до моря – і не лише для себе, а для всієї Російської імперії.
Після жовтневого 1917 року перевороту в Петрограді демократичним шляхом була утворена Українська Народна Республіка. З цим не могла миритися радянська Росія і ще в кінці 1917 року розпочинає інтервенцію на наші землі і провокують протистояння між регіонами. В результаті чого були утворені Донецько-Криворізька Республіка, Українська Радянська Республіка, Таврійська Республіка і навіть Одеська Радянська Республіка. Доречі, на сучасному етапі Російська Федерація розігрує сценарій в Україні протистоянь як і приміром в часи українських національно-визвольних змагань 1917-1921років.
Проте весь світ став на захист надбань Революції Гідності в Україні кінця 2013 – початку 2014 років: побачив, що Україна таки дійсно – не Росія. Українці довели, що варті кращої долі. Героїчна Революція Гідності змила геть ганебний корумпований злочинний режим в Україні.
Вирішення кризи в Україні матиме доленосні наслідки не тільки для України, але й для розвитку демократії Росії. У разі ж, коли Україна стане демократичною, це буде добре не тільки для Європи, а й для всього світу, адже перетворить російський неоімперіалізм, який є однією із найнебезпечніших політичних ідеологій сьогодення, на утопію.
Перемогти народ, який навіть у найтрагічнішій ситуації не втрачає почуття гумору, неможливо. Про що й нагадали президентові Володимиру Путіну в Одесі - мамі, де на вулицях з’явилися білборди з карикатурою Юрія Шуро й класичним одеським висловом «Вова! Нє дєлай маме нєрви!»
Ми, українці, - мудрі і виважені люди, ми самі оберемо свою долю і шлях розвитку нашої країни. Це сьогодні з нами говорить поет Василь Симоненко: «Нехай мовчать америки й росії, коли я з Україною говорю!». Його слова проникнуті душею, що будь-яку ситуацію в державі Україна має вирішувати український народ. Ми – мудра і працьова націям і зможемо порозумітися у своєму домі. Треба об’єднуватися завжди, бо в єднанні – сила. Коли ми єдині, тоді і Господь з нами.
Микола Безотосний,
кандидат історичних наук.