Питання виживання України в майбутньому – це не лише армія, національна безпека, економіка і свідомість громадян.
Найголовніша правда, з якою нам поки важко жити, полягає у тому, що книга, яка буде достеменно описувати причини, обставини та найбільш закономірні сценарії розвитку подій ще навіть не написана. Початок війни дуже сильно ударив по здатності більшості українців сприймати великі тексти не новинного характеру – можливо, те що ми спостерігаємо це початок "смерті аналітики", "занепаду великих ідей" і кризи наративів у нашій політичній культурі.
Якщо це і не смерть політичної аналітики, то щонайменше нечуваний досі її некроз, спричинений шоковим фактом: великі тексти не працюють, наративи нічого не пояснюють. Пиха, ненависть, підступність, заздрість, гнів і гордість управляють світом набагато ефективніше.
Довгий час український більш менш притомний політично активний прошарок читав великі тексти, втім на меті зовсім не стояли відповіді та питання: інакше ми б побачили щонайменше дискусію, розвиток і вихід на нові питання. Довгий час "великий текст про політику" був одним із засобів самозаспокоєння або навпаки розбурхання психіки людей, які читали ці тексти передусім для того аби зробити швидкий висновок у стилі: все добре/ все погано.
Досить неочікувано ці думки про складність пояснення того що ми спостерігаємо з діями РФ у цій війні через геополітичні теорії, класиків і прийняті канони історії ідей лягли на твердження від посла України в Японії Сергія Корсунського. У недавньому інтерв'ю він констатував ледве не смерть самої геополітики через неможливість описати та спрогнозувати дії РФ виходячи з актуальних і класичних текстів.
Зараз повістка проста: бій, удари ракет, перемовини, політика ж – надбудова над зіткненням власне фізичних тіл, засіб закріплення status quo, сформованого на полі бою. Саме тому політично конфлікт двох держав не вдасться описати так якісно і глибоко, як, приміром, виборчий процес: власне політичного у цих подіях дуже мало.
Висування ж прогнозів, як показує ситуація, взагалі "хуже воровства", особливо для суспільства яке досить слабко здатне осягнути щонайменше речі які вже точно відбулися. Тексти які будуть писатися після цієї війни будуть ще більш рефлексивні: у фокусі буде все менше абстракції і відсилок до великих політичних теорій, складних механізмів пояснення.
Або теорія яка все-таки пояснить дії РФ з раціональної точки зору (бажані вигоди, отримані результати, причини розбіжностей між бажаним і отриманим), або ствердження ірраціональної природи прийняття рішень – опора на символічні ідеї, демонстративні кроки як причину усього і навіть пояснення тих чи інших кроків захопленням російських вождів окультними практиками.
Все це має місце, але розкласти поличками та дати цінник, поставити по ранжиру – завдання виключно авторське. І найголовніше: попри усе, ми зіткнулися з головним фактором: ми з росіянами – принципово різні нації не лише тому, що обрали різні шляхи та це було в обох випадках принципово.
Ми насправді нічого не знаємо про Росію, і лише тепер з війною почали значно глибше розуміти серйозність російських намірів, замішаних як нам здавалося на непрактичних символічних контекстах, якими хіба що дражнити виборця. Між нами та росіянами - ціннісна прірва, і це значно ускладнює будь-яке прогнозування навіть для людей які відмінно знають російську мову та розбираються в російській політиці.
Стратегічна культура росіян, підстави до вироблення таких рішень які ми бачимо залишаються для нас terra incognita, скільки б ми не читали російською і не цілили раціональні сенси через їхню засмічену медійку. Саме тому, питання виживання України в майбутньому – це не лише армія, національна безпека, економіка і свідомість громадян.
Рецепція цієї війни – спроба пояснити непоясненну російську матрицю яка обернулася для нас розбомбленими містами та вбитими дітьми. Врешті, ми не маємо морального права віддавати після цього можливість формувати думку про Росію у західному академічному дискурсі власне симпатикам самої РФ і росіянам.
Україна – унікальний шанс для Заходу отримати близький і деталізований, але при цьому критичний і осмислений погляд на сам феномен Росії. Якщо ця війна не стане для нас тригером бути у фарватері совєтології та розуміння усіх цих штук, які потрібні Заходу, і не можуть бути віддані на відкуп росіянам, значною мірою вироблення рішень щодо Росії на Заході нам доведеться знову віддати абикому.
І отрута академізованих розповідей про «загадочную русскую душу, понятную только Достоевскому» продовжить отруювати ситуацію через призму рішень західного політикуму. Відтак – до перемоги!