Успішну Україну можна побудувати лише на потужному й патріотично вихованому середньому класі. А ще, на повазі до приватної власності.
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).
Колись американська нація, що згодом стала однією з найвеличніших у світі, почалась із невдоволення режимом оподаткування. З ідеї – «Чому ми, вільні люди, маємо терпіти податкову політику, що нам нав'язують з-за моря?».
Українська нація, на мою думку – і я знаю, що багато хто заперечить – почалася з ідеї козацьких вольностей. З боротьби за релігійну ідентичність, за визнання шляхетських прав воїнів, за право на самоврядування, за право жити так, як ти хочеш, на своїй землі.
Так, я знаю, що це надмірне спрощення. Так, я знаю, що зараз в нас багато людей, які вважають, що Богдан Хмельницький – гад, а Дмитро Вишневецький князь-урбаніст, і я ціную цю думку хоча б за те, що вона корисна як альтернативний усталеному погляд.
Але будьмо чесні, батьки Вишневецького ще були русини, а діти – вже були поляки. І те, що один з них став королем Польщі, звісно, приємно, але й поглинення Шотландії Англією почалося зі сходження шотландського короля на англійський престол, а не навпаки.
Одна з гілок мого генеалогічного дерева тягнеться до низових козаків. Може, тому для мене Україна завжди була про боротьбу за кордони, за відстоювання свого від чужого – і на національному, і на особистому рівні.
А головна відмінність між українцями та росіянами – у властивому фермерам індивідуалізмі. Це росіянин в першу чергу "член племені" та "холоп царя", вбудований у вертикаль влади по пояс.
Росіянин готовий вмерти, щоби нав'язати свій спосіб життя всім іншим. Українець готовий вмерти, щоби не дати нікому нав'язати йому свій спосіб життя.
Саме тому в одній державі нам не жити! Втім, саме тому для мене завжди були і є абсурдними усі ідеї причісування українців одним гребенем, утворення єдиного стандарту українства.
Мені рвали шаблон "українські націоналісти". Особливо ті, які виступали проти приватної власності на землю.
Адже саме можливість мати власну землю та на ній працювати – один із наріжних каменів української мрії всю історію нашого народу. Мені рвуть шаблон усі спроби побудувати "українську державу" на основі державного втручання у приватний бізнес чи в приватне життя.
У мене смикається око від однакових китайських вишиванок на маленьких діточках, "шкільних лінійок" і "мап України" аж по Тбілісі включно. Адже я бачу перед собою щось на зразок повапленого в синьо-жовті кольори Кремля.
Все це для мене виглядає, як один міський навіжений, що бігає коментарями та скаржиться на всі сторінки, де бачить в людей такі "неукраїнські елементи зовнішності", як борода та татуювання. Мені здається, що будь-яка успішна держава будується на ефективному використанні менталітету народу.
От у Синґапурі люди вважають нормальним, коли їх б'ють дрючком по сраці за найменший проступок. Тому у них побудували на цьому ефективну систему.
Спроба побудувати на цьому ефективну систему у Швейцарії провалиться, я гарантую це. Точно так само, як спроба побудувати "шведську соціальну державу" за межами Скандинавії, бо вона спирається не на якійсь надуспішні політичні моделі, а на сумісність та синергію політичної моделі з національною ментальністю.
Саме це, на мою думку, зробило можливим і Майдани, і українське військове диво... Саме тому я вірю, що успішну Україну можна побудувати лише на основі потужної приватної власності, потужної приватної ініціативи та мінімального державного втручання в усе, що не стосується оборони від зовнішніх ворогів, інфраструктури та вирішення конфліктів між громадянами.