Осіб із групи ризику варто відлучити від загального виборчого права і законотворчих ініціатив. Навіть, якщо вони — етнічні українці.
У мережі постійно спливають пости, де хтось із 25% питає в когось із числа 73%: «Ну шо, як живеться, хуже не стало?». Отримує у відповідь потік агресивної маячні, хапається за голову і волає про «необучаємість», про те, що треба звідси валити, і так далі, і тому подібне.
Чесно кажучи, попахує методичкою, але будемо виходити з презумпції щирості. Що ви хочете почути від цих людей:
Так, вони сам й самі знають, що продали честь, гідність, армію, мову, віру, пам'ять предків, героїв і подвижників. А тепер на обмін не залишилося нічого, крім власної шкури й власних дітей!
У такому ніхто не зізнається, бо це — психологічна смерть. Таке заганяють у найглибші куточки підсвідомості й перетравлюють у ненависть до якогось «бариги», що все у них украв, зварив усіх у казанах під Іловайськом і досі бігає та бруднить всім штани.
Нав'язати людині тези, що руйнують її позитивний образ «Я» та йдуть всупереч зі сталими світоглядними установками, динамічним стереотипом ВНД, можна тільки із позиції сили. А силу дає організація, згуртованість нації.
Тож, масове «прозріння» станеться не раніше, ніж та частина суспільства, що вважає себе дуже розумною і свідомою, не визнає, що зручні та бажані їй форми політичної організації. Ті, які вона вважає «європейськими», «демократичними», «сучасними», не підходять нашому постгеноцидному, перехідному суспільству
Будьмо відверті, ці насаджені «цінності» — чужі й неефективні. А тому всім нам, українцям, давно слід було спрямувати енергію, що витрачається на обурення й камлання, на вироблення більш релевантних методів політичної діяльності, ну й звісно, на тотальну мобілізацію заради остаточного вибиття ворога із нашої землі.