Припинімо вважати ситуативних партнерів союзниками. Україна зараз хоч і віддзеркалює кращу версію УНР, але воює проти кількох ядерних країн.
Головними бенефіціарами виявились Європа та РФ. Європейцям потрібно продовження війни в Україні — цим вони відтерміновують своє неминуче зіткнення з РФ.
На саму ж Україну їм байдуже, нехай вас не вводять в оману гучні заяви європейських політиків, за якими крім пафосу нічого немає. Своєю чергою, росіяни тішаться крахом україно-американських стосунків, за якими неминуче настане або повне припинення, або істотне скорочення військової допомоги США Україні.
Що неминуче відіб'ється на ситуації на фронті та у тилу (бо США є одним з основних постачальників систем ППО для нас). Не зовсім зрозуміло, яких саме гарантій безпеки постійно вимагає Володимир Зеленський від партнерів.
США та ЄС ніколи не сприймали нас рівними собі, а тому шлях в ЄС і НАТО для нас як був, так і далі буде закритий. Воювати за нас вони також не будуть.
Чого насправді вартують «реальні західні гарантії» всі українці добре знають на прикладі Будапештського меморандуму. Проте як на мене найкращим історичним прикладом є «гарантії» Британії та Франції надані Польщі в 1939 році.
Коли Адольф Гітлер атакував поляків, то союзники чекали 2 доби, щоб оголосити війну Німеччині. Втім після цього активно не воювали, спокійно спостерігаючи з-за «лінії Мажино», як німці знищують Польщу.
У свідомості західних еліт Україна не є членом «колективного Заходу». З цим давно вже пора змиритися, але у нас це чомусь вперто ігнорують.
Найкращими гарантіями безпеки для України будуть мудра політика влади, потужна власна обороноздатність і суспільна єдність. Без цього жодні сторонні гарантії не вартують паперу, на яких вони написані.