Основна проблема полягає у тому, що правдивої історії України за кордоном не знають. Там панує свій шовіністичний погляд на минуле.
Теперішні поляки, румуни, угорці, словаки та болгари протягом кількох століть перебували під політичною владою та історико-ідеологічним тиском Москви. Спочатку Російської імперії, а потім російсько-комуністичної СиРиСиРи.
Проте і по нині, протягом більш ніж трьох десятиліть, терористична ресурсна федерація з осердям у Москві поширює свою брехливу версію історії на ці колись соціалістично-промосковські країни. Через ЗМІ, спеціалізовану російську перекладену (sic!) на польську, румунську, угорську, словацьку та болгарську мови антиісторичну пропагандистську літературу.
Під час війни правдиві й системні знання про власну історію набувають дуже і дуже великого значення, стаючи частиною нашої внутрішньої та зовнішньої Національної Безпеки. Адже задля того, щоби завоювати нас, ворог поширює неправдиві міфологеми.
Скажімо, про сумнозвісну «бездержавність» та «неісторичність» нашої Української держави та нашого Українського народу. Хоча, як стверджують провідні вчені-історики світу, наша держава у різних її формах проіснувала вже більше, ніж 1000 років (sic!), — як мінімум, від часів княжої Русі.
Так само етногенез українців, як однієї зі світових націй, триває теж вже понад 1000 років: від часів великого переселення народів Європи у IV-VII століттях. Ворог хоче переписати нашу історію у вигідному для нього світлі — начебто ми є невіддільною частиною їхньої брехливої історії й таким чином поглинути нас повністю інтелектуально, а потім і збройним шляхом.
Саме тому дослідження кожної історичної теми, написання кожної історичної книги, поширення і популяризація кожного історичного знання про Україну набуває сьогодні мегаважливого значення. Особливо важливо поширювати історичні знання про нас провідними мовами світу та наших сусідів — анґлійською, польською, німецькою, румунською, болгарською, китайською, французькою, словацькою та іншими.
Ми знаємо, що у ворожій нам РФ на історичну науку та пропаганду ворожої нам історії виділяється сотні й сотні мільйонів (навіть не рублів, а доларів — прим. ред.) щороку. А у нас натомість із року у рік продовжується скорочення фінансування історичних установ так і інших гуманітарних інституцій, наукових програм дослідження та популяризації нашої ж історії.
Будьте певні, без функціонування потужних державних та наукових інституцій й установ історична наука, історичні знання та історична свідомість українського суспільства зазнають непоправних втрат в інформаційно-психологічному протистоянні ворогу. Не лише на Батьківщині, а й на чужині, де про нас анічогісінько не знають.