Роздуми про сільську тупість, яку здатне перемогти тільки українське місто, що "кладе болт" на цінності невігласів і покручів.
Ви не забули? Містяни України нанесли потужний нокаут русскому селянину Славі Баранському, який працював топ-менеджером групи "Fozzy" (Сільпо) і дозволив собі цілу низку необережних фраз у соцмережах відносно українських цінностей, удаючи із себе чи то одесита, чи одесця.
Мабуть, топовим висловлюванням Баранського стало ось це: «Навіщо вам Морґенштерн, якщо є сільська "Плине кача?"». Проте це була лише вишенька у філософській системі Баранського, кредом якої була все ж оця: «Сельскую тупость победит только город кладущий болт на ценности села».
Тобто, розшифровка тут така: «Укрáинскую тупость победит только русский, кладущий болт на ценности украинцев». Може це і мало б під собою ґрунт, якби усьо "русскоє" означало міське і, автоматично, типу проґресивне.
Слава, до речі, концептуальний "проґресист" і тому у всій цій історії для нього "нічіво лічнава". Але навіть у глузливій фразі — «Зачем нам Морґенштерн, если есть сельская "Плине кача"», —
автор не помітив, що як раз Морґенштерн — це і є сільський башкирський люмпен, що робить кар'єру у мас-культурі країни-колонізатора.
А от "Плине кача" вже давно типовий міський романс, який співають як раз українські містяни. І самá ця лемківська пісня вже давно стала частиною міської культури, як до речі й "Ой верше мій верше", що у виконанні татарки Джамали стала топовою на одному з конкурсів селебритіз у сільській, за лоґікою Слави, перепрошую, — Москви.
Баранського таки звільнили, попри плаксиві пости підсудного про любов до України, висловлену, щоправда, "міською" нерозкаяною мовою Пушкіна-Морґенштерна. Проте самі ініціатори успішного бойкоту так і не зробили глибших висновків із ситуації; хоча здогадувалися, що таких "Слав-Баранських" повно працює на посадах топменеджерів по всій Україні й вони нікуди не поділися.
У чому такі висновки мали б полягати?
Бо справді смішно. Пушкін, який виріс і провів основну частину свого нікчемного життя по селах і мухосранськах, — "ґарадской арістократ"; а шляхтич Панас Мирний, який жив лише у містах, а писав більше про towns, а не про село, — став канонічним сільським письменником!
Так само припиняймо говорити про "сільські повстання", "сільські армії", на чолі яких стоять то люди з університетською освітою, то просто шляхтичі, і про "голодомор сільського населення", — ніби українські towns не піддавалися терору голодом. І багато инших ворожих за оптикою дефініцій, які дають потім змогу люмпенам Баранським фантазувати на тему проґресу за умов відсутності українців.
Не забуваймо: Баранські серед нас і далі; у них добре працюють кар'єрні ліфти. І бойкотів на всіх не напасемося, але у даному разі, «сельскую тупость Баранского победил только украинский город, кладущий болт на ценности Баранских».