Хочемо дорости до "великої політики" – мусимо навчитися спокійно і твердо декларувати свої національні інтереси. Третього не дано!
Принципи міжнародної політики: завжди діяти з точки зору історичних національних інтересів; ніколи не вірити Москві. Нещодавня "родинна" суперечці між Республікою Польщею і Україною викликала шал протилежних емоційних реакцій в Україні.
Насправді тут все просто. Польща як наш союзник суть своєї політики змалювала у заяві свого заступника Міністра закордонних справ Павела Яблонського: «Ми керуємося політикою польських національних інтересів. Ми підтримуємо Україну настільки, наскільки це відповідає польським національним інтересам. Так було і так буде завжди».
Подібно колись під час свого послання висловився Президент США Барак Обама: «Допомогу іноземним державам США розглядає як елемент забезпечення своєї національної безпеки, а не як благодійність». І тут не має сентиментів про "братню любов", "дружбу народів", зрештою допомогу країні, яка зазнала нападу – виключно сухі прагматичні національні інтереси рухають "дорослі країни" у міжнародній політиці.
Польські національні інтереси, а отже й міжнародна політика, рухаються в матриці "яґелонської", а не "п'ястівської" традиції. Відтак колоніалізм розглядається як "скарб", а не "як злочин", і навпаки протидія цілеспрямованому колоніалізму – важкий історичний злочин за який треба каятися.
Хочемо дорости до "великої політики" – мусимо навчитися спокійно і твердо декларувати свої національні інтереси, нічого не загортаючи в папірці й нічим не торгуючи. Спокійно, доброзичливо, твердо.
І тоді станемо зрозумілі, і собі, і світу. Ну, і друга аксіома міжнародної політики, яку варто донести і пояснити всім: «Москва завжди бреше»; ще раз – завжди бреше.
Симулякр не здатний доносити правду і її артикулювати. У своїй паралельній реальності Росія брехню вважає за правду, а обман єдиний інструмент міжнародних відносин.
Саме тому в їхніх головах спокійно суміщається приміром те, що остання колоніальна імперія декларує політику антиколоніалізму чи те, що захопивши і намагаючись анексувати частину території України – агресивно волає приміром про наміри Польщі забрати захід України. Нинішня Україна – це розуміє.
Але цього не хоче зрозуміти світ. Тому, крім чіткого артикулювання своїх історичних національних інтересів, ми кожного разу маємо аксіоматично повторювати: «Москва завжди бреше», – як Катон повторював, «Carthago delenda est»...