На планеті майже 200 країн і всі вони мають свої власні проблеми і свій внутрішній порядок денний. Ми не в центрі світу.
Лише підліткам здається, що весь світ крутиться навколо них. Ми палаємо у величезній війні, яка має шанси вихлюпнутися далеко за межі Східної Європи, ле це мало хто розуміє, окрім безпосередніх сусідів, та й тим начхати.
Якщо польський далекобійник не усвідомлює, що кожен день блокування кордону збільшує ймовірність його власного сидіння в окопі. То що ж ви хочете від американського програміста, французького фермера, індійського дрібного чиновника, аргентинського вчителя, саудівського шейха, індонезійського базарного торгівця?
Члени парламентів та урядовці різних країн думають про внутрішній порядок денний, тому що їх примушують виборці. Навіть в авторитарних країнах внутрішній порядок денний зазвичай переважає.
Ми не розповіли свою історію так, щоб вона затьмарила внутрішній порядок денний. Ми не стали героями серіалу, який дивляться щовечора не відриваючись.
Частково це пояснюється відсутністю великих новин протягом майже року, але головне — ми не склали своєї історії для світу. Нам потрібне посилення дипломатії в рази.
Як професійної дипломатії (у нас ще немає послів у багатьох важливих місцях світу, а ті, що є, часто не відповідають вимогам часу), так і народної: митці, підприємці, історики, ветерани тощо. Треба припинити погану практику, коли дипломатами керують туристи!
Треба припинити погану практику тасування переговорників, треба задіяти силу горизонтальних мереж. Треба підтримувати стару і нову діаспору, треба будувати багатопартійні відносини.
Треба використовувати на повну міжпарламентські майданчики, треба стояти на кожній сцені світу, де стоять росіяни, і перебивати їхні наративи своїми. Треба виходити на кожну трибуну світу після росіян і спростовувати їхні історії, розповідаючи свої.
Треба виглядати для світу маленьким благословенним Давидом, який відчайдушно б'ється з великим тупим жорстоким огидним Ґоліафом. А не маленькою корумпованою автократією поруч з великою корумпованою автократією.
Наші зовнішньополітичні провали мають об'єктивні причини, але ми не маємо на них права. Мусимо перемагати, бо кожна поразка має навчити нас, що ми робимо не так.