Висловимось щодо призначення послів у ключових державах світу. Зокрема, Павла Рябікіна послом у комуністичному Китай минулого року.
Чим «подобається» нинішня кадрова політика уряду Зеленського-Єрмака-Шмигаля? Не повірите, системністю та послідовністю! От, скажімо, був собі міністр стратегічних галузей економіки, а поїхав послом до Пекіну.
Ні, не тому, що це знаний китаєзнавець, любитель Лі Бо і Ду Фу, автор коментарів до роману «Сунь Укун — цар мавп» чи поціновувач живопису Ці Байши. Ні, це — просто своя людина, яка заслуговує на синекуру під час війни.
Пожити у Пекіні, з'їздити подивитись на теракотову армію, висячі гори. Пожити у Китаї за державний кошт (тобто податки кожного із нас, шановні українці, — прим. ред.) пару років, а потім, коли набридне, поїхати додому.
Але Китай до 24 лютого 2022 року — це наш торговий партнер під №1, якщо розглядати ЄС як сукупність країн, а не єдиний державний організм. Це друга економічна потуга у світі.
Як би кому не хотілося, проте КНР — геополітичний напрямок, який ми урочисто про*бали під аплодисменти росіян. Не варто було й сподіватися, що стратегічні галузі промисловості ексміністр-«китаєзнавець» усе ж таки не розвинув, як і не вплинув на позицію Пекіна.
Насправді це сумно, невже у 40-мільйонній країні не знайшлось фахового дипломата за азійським напрямком? Якщо людина була гарним бізнесменом і директором аеропорту та ніяким міністром/керівником митниці, то чому вона стане успішним послом у такій надскладній країні як Китай?
Тому наслідки очевидні: грудень 2024 року, Павла Рябікіна звільнено з посади посла України у Китаї. Цікавить єдине — звіт про результати роботи цього чиновника-дипломата буде, чи не на часі?