Як кажуть у народі: ніколи такого не було, і от знову. І дійсно, знову гроші масштабно "закатують" в асфальт, а не спрямовують на оборону.
На 2-й рік великої війни, під час контрнаступу, про який кричали з усіх щілин, державні функціонери ведуть business politics as usual. Просто термінові ремонти доріг у столиці та футбольних стадіонів у західних містечках, без яких Україні під час війни жодним чином не обійтись.
Я щодня йду центром Києва і гуляю різними закутками свого району і бачу, як ремонтують те, на що роками не зверталось уваги. Велике будівництво обірвала війна, то ж вирішили вийти з ситуації великим ремонтом.
А ще я щодня бачу десятки зборів, яких могло не бути, якби держава дійсно переймалась війною. Бачу стабільно дописи про пекельні військово-лікарські комісії.
Поки вище командування наживається на війні, військовим лікарям наказали не списувати військових, які є непридатними. Навіщо їм гроші платити, еге ж?
А чутки про підготовку новомобілізованих вселяють все більше сумнівів у нашу відмінність із росіянами. Та крім цього державна бюрократія з оборонпромом усіляко обмежують ініціативних підприємців, які бажають виготовляти озброєння і техніку.
Я довго намагалась тримати оптимістичний настрой і не критикувати владу, бо ж війна. Але самій владі до одного місця те, що відбувається з нами і що буде далі.
Війна, як і життя, протікає успішно лише за рахунок ентузіазму окремих груп людей і всупереч цій державі. Все, чого торкається рука бюрократа - гине.
Тому і ця держава у вигляді постсовкового симулякру з трайбалізмом як світоглядом має згинути. Наші воїни помирають не за те, аби повернулося життя "до 24 лютого" і саме те життя привело нас до війни.
Я не знаю, як це відбудеться, бо найменше хочеться кривавої поствоєнної революції. Але легітимна зміна системи та законодавства виглядає як фантастика за наших умов.
Я зневірена і цю зневіру бачу в очах інших людей, яких стає все більше. А на фронті, як би нам не казали й не мовчали, – наших захисників щодня стає все менше, і це висока ціна.
Я не знаю відповіді, бо кожна група каже про своє, а однієї об'єднуючої ідеї немає. Тому що навіть ідея свободи має діаметрально протилежні значення, але це шанс і ми не можемо його упустити.