Білоруси для нас не просто "добрі сусіди", вони мають власні несподівані візії щодо нашого спільного майбутнього, зокрема й територіального.
Не читаємо ми білорусів, а дарма. Скажімо є такий мовознавець, історик і політичний діяч Ян Станкевич. Щойно про нього у "Вікіпедії" з'явилася стаття.
Ось, що він писав майже 100 років тому: «Украінцы, будучы наагул палітычна й ідэялягічна асыміляваныя Беларусамі ў пэрыяд Вялікага Княства Літоўскага, старабеларускую літаратурную мову ўважалі за сваю i звалі яе "рускай". Наколькі дазваляў правапіс гэтае мовы, Украінцы й вымаўлялі яе пасвойму. Народную беларускую мову Ўкраінцы заўсёды звалі "літоўскай"...».
А для мене залишаються найцікавішими два моменти. По-перше, Південь сучасної Білорусі, що був у складі УНР — від Лунинця до Гомеля; а по-друге, війна Великого князівства Литовського проти держави Гетьмана Богдана Хмельницького і взяття білорусами Києва.
Власне, після словаків, стосунки з білорусами залишаються найменш артикульованими в українському публічному просторі. Типу просто "добрі сусіди" з Півночі.
Але насправді вони мають цілком несподівані й малоприємні погляди на те, хто ми є, і такі самі несподівані візії щодо нашого майбутнього. Якби це майбутнє верстали саме вони. Тож, роззираймося!