Як тільки хоч трохи вщухне вогонь, Україна знову розслабиться і знову хворітиме на лінощі та безпорадність. Росія ж точитиме ножа...
Якщо гарно розібратися, то війна може піти несподіваними шляхами. Дальніми, а не ближніми; можливо, десь серед озер Фінляндії чи морями Далекого Сходу.
У будь-якому разі, я готовий воювати решту всього свого життя, на Сході та на Заході. Зробити все, аби тільки війна відійшла з наших земель.
Власне, в основному так це і працює: якщо не нав'язуєш бій деінде, то доводиться битися вдома. Ми пропустили Ічкерію, Сакартвело, намагалися не битися в Криму – і отримали Донбас.
Плюс у глобалізації – тут у тому, що не страждатиме сама Україна. Мінус – що як тільки хоч трохи вщухне у нас вогонь, країна, що так страшенно хоче спати, як вона спала до лютого-2022, негайно порине у свій звичний сон.
Україна, певно озслабиться і знову хворітиме на лінощі та безпорадність. Щосили жену від себе ці думки, але вони ніяк не йдуть...
Сьогодні замислився, що війна мені нагадує тривалу відпустку. Власне, мої відпустки були часто далекими походами в екстремальних умовах, тож можна знайти схожість.
Мені від самого початку війни ще жодного разу не хотілося "відпочити". Навпаки, – лише у пригодах війни можна знайти розраду від військової рутини.