Війна у глухому куті чи все ж влада?

По заміні ініціативного Валерія Залужного на лояльного владі Олександра Сирського ситуація на фронті не змінилася. Ми досі на межі поразки.

Видання The Washington Post розтривожено пише про гостру нестачу піхоти на фронті. Це не менш розтривожено підтверджують комбати й комбриги, які чомусь переймаються не стільки нестачею боєприпасів та агрегатів для розміновування щільних мінних полів, скільки нестачею піхоти для цих полів.

А, може, настав час починати докупи зводити елементарні логічні ланцюжки? Такі, як:

• Як на це впливає констатація екс-головнокомандувача Валерія Залужного про досягнутий тупик у війні?
• Як на це впливає інтерв'ю Президента України італійському телеканалу RAI із заголовком «Що стосується війни на землі, то ситуація зайшла в глухий кут, це факт»?
• Як на це впливають щоденні набати «боєприпасів критично недостатньо»?
• Як на це впливає переакцентування від президента, який, визнаючи тупик на суші, найбільші успіхи пов'язує з морською операцією?
• Як на це впливає міністр Дмитро Кулеба із його бравурними лопатами?
• Як на це впливає лавина корупційних мародерських скандалів і викриттів?
• Як на це впливає безперервний збір коштів для понівечених та ампутованих бійців, які не мають за що лежати в шпиталях і просять допомоги від людей?

І взагалі, як на це впливає чітке розуміння, яке викристалізовується в народу:

• якщо всі прямо визнають тупик (безвихідь) і якщо в цьому тупику ще й нема достатньо боєприпасів та техніки (хіба лопати);
• якщо солдат потрапляє мало не в рабство довічне, та ще й сам має забепечити себе амуніцією;
• якщо у разі біди зі світу по нитці випрошувати собі на лікування, поки дехто із жиру бісяться й розповідають про мільйон дронів, яких у фактично втраченій Авдіївці катма — то...