Редакція інформаційної агенції "Останній Бастіон" звертається до своїх читачів із нагоди Дня (відновленої) незалежності України.
Ми – незламні духом нащадки тих, хто століттями виборював самостійність для нашого народу, а отже не маємо морального права змарнувати наданий сьогоденням шанс на державотворення.
24 серпня 1991 року присутні депутати у Верховній Раді під проводом Леоніда Кравчука проголосували за ухвалення Акту проголошення незалежності України, але це був фасад, тоді як зміст лишився колоніальний.
Стара комсомольско-комуністична "иліта", вчепившися товстими пазурами у тіло відновленої національної держави, продовжувало паразитувати на нашому народі й не давати вийти з цупкої орбіти Москви.
Восени 2004 року ми вийшли на Майдан із вимогою не допустити перетворення України на бліду тінь рф за білоруським сценарієм, але нашим патріотичним поривом скористалися, за словами Симона Петлюри, "українські гниди".
За 6 років Кремлю все ж вдалося посади на президентському кріслі свою маріонетку, яка мала втілити попередньо затверджений путінський план у життя.
Всі ті, хто ще вчора займався шкідництвом державного рівня продовжив паразитувати на тілі України, проте вже озброївшися патріотичною риторикою, обіцяючи "завершити АТО за 2 тижні".
У 2019 році громадяни повелися на чергових популістів із комедіант-проєкту, підготовлених олігархами, і певно готувалися замирюватися з агресором, – результат цього ганебного всенародного волевиявлення ми спостерігаємо нині.
Відтак на 33-му році відновленні незалежності кожному з українців настав час подорослішати й стати відповідальними за свої вчинки, дії, слова та вибір, а отже перестати ховатися та уникати викликів доби.
Більшість із нас воюють, волонтерять і чим можуть, допомагають українському вояцтву наближати спільну перемогу, визволяючи щодня територію Батьківщини по метру.
Зрозумійте й зважайте на те, що державна самостійність і добробут у природних для нашого народу кордонах не дається у подарунок, але виборюються кров'ю та пóтом!
Ми сильні разом, коли згуртовано б'ємо одвічного ворога з московського Залісся та прихищаємо знедолених із Маріуполя чи Лисичанська, а отже нам слід і надалі рішуче співпрацювати заради своїх національних інтересів і перспектив, і при цьому не сподіватися марно на мінливий зовнішній світ.