Провал перед ВККС: чи готова Лариса Гольник до Харківського апеляційного суду?
30 червня 2026 року волелюбний український народ мав можливість спостерігати ганебне видовище на YouTube-каналі «Вища кваліфікаційна комісія суддів України» — співбесіду та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Шевченківського районного суду Полтави Лариси Гольник, яка балотується на посаду судді Харківського апеляційного суду.
Суддя Гольник — це жриця Феміди, корупційна слава якої біжить поперед неї ще з тих часів, коли у 2014 році вона намагалася привласнити гараж, що належав її 85-річній самотній сусідці, яка страждала на психічні розлади. Для цього чоловік Гольник підсунув на підпис старенькій, яка не усвідомлювала значення своїх дій, договір купівлі-продажу гаража. Після цього Гольник через суд, у якому працює, намагалася легалізувати свої претензії на майно психічно хворої сусідки.
За фактом шахрайства, вчиненого суддею Гольник, розслідувалося кримінальне провадження. Щоби не потрапити на лаву підсудних, «її честь» оголосила себе «антикорупційною активісткою», кинулася в ноги колишньому судді Вінницького окружного адміністративного суду Жернакову (пасинку ексзаступника міністра юстиції Кучерявенка; нині Жернаков володіє псевдогромадською організацією «ДЕЮРЕ» та контролює Громадську раду доброчесності, членам якої платить гроші за «правильні» голосування) і залучила як адвоката професійного «громадського активіста» Маселка (нині — члена Вищої ради правосуддя). При цьому роботу адвоката Маселка оплачувала псевдогромадська організація «Автомайдан» за рахунок фінансової допомоги, виділеної міжнародними партнерами України для боротьби з корупцією.
Тепер Гольник є активісткою «ДЕЮРЕ» та членом псевдогромадської організації «Інститут законодавчих ідей», представникам якої Жернаков також платить гроші за членство в Громадській раді доброчесності. Вона професійно займається «чорним» піаром і бере підряди в адвокатських компаній та великих бізнесменів на кшталт Максима Шкіля. Наприклад, Гольник на замовлення адвокатського об’єднання «Аріо» обпльовувала суддів Головіну з Корабельного районного суду Миколаєва та Подзігун із Центрального районного суду Миколаєва за те, що вони винесли «неправильні» ухвали у справі, яку вів адвокат Грушовець. Також на своїй сторінці у Facebook вона прославляла Шкіля в конфлікті зі співробітником поліції через столик у київському ресторані «Гудвайн».
Окрім того, суддя Шевченківського районного суду Полтави Гольник, за твердженням автора, співпрацює з піар-агентствами з оточення Медведчука та Царьова, на замовлення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Лубінця систематично оббріхує в соціальних мережах відому нідерландську правозахисницю Маріам Ламберт, поширює наклепи на військовослужбовців ЗСУ, брудну лайку та антисемітські висловлювання.
При цьому в деклараціях судді Гольник відсутня інформація про її заробітки від такої діяльності. Втім, це не дивно: чоловік Гольник — військовозобов’язаний Гавриленко — багато років ніде не працює та переховується від мобілізації, а послуги ТЦК нині коштують дорого.
Але справжньою родзинкою засідання ВККСУ у складі П’ятої комісії стали навіть не виняткова аморальність судді, яка в очі брехала членам Комісії, а її феєрична безграмотність. Ця попсуй-суддя взагалі не має уявлення про те, що таке право чи, тим більше, правосуддя, оскільки судові рішення за неї пише помічник, а сама Гольник займається тим, що цілими днями нишпорить у соцмережах.
Наприклад, головуючий питає: «Чи може слідчий суддя визнати докази недопустимими?». Гольник, яка регулярно виконує повноваження слідчого судді, категорично відповідає: «Ні!». Тобто «її честь» ніколи не чула про статтю 94 КПК України, не знає, що слідчий суддя кожного разу зобов’язаний оцінювати докази з точки зору належності, допустимості та достовірності й обирає запобіжні заходи, навіть не перевіряючи докази, подані стороною обвинувачення, на предмет законності їх отримання.
Головуючий запитує: «Як Цивільний процесуальний кодекс визначає невідповідність висновків суду фактичним обставинам?». Гольник, яка називає себе суддею-цивілістом, відповідає: «Бе-ме-кукуріку». Вона взагалі не розуміє, про що її питають, і, схоже, ніколи не чула про існування статті 411 ЦПК України.
Головуючий запитує: «У яких випадках апеляційна інстанція може закрити апеляційне провадження згідно з ЦПК?». Гольник довго думає й нарешті видає: «Тільки якщо справа підлягає розгляду в іншому судочинстві».
Але справжнім шедевром стали пояснення Гольник стосовно розгляду цивільних справ без виклику сторін і призначення судового засідання. Ця «громадська активістка», виявляється, не знає, що 13 березня 2018 року Європейський суд з прав людини своїм рішенням у справі «Mirovni Inštitut v. Slovenia» встановив, що судовий розгляд має гарантувати право на публічне слухання в розумінні § 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки публічний характер слухань захищає сторони від здійснення правосуддя без громадського контролю та є одним зі способів підтримки довіри до судів. А відтак розгляд справ у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін допускається лише на тих стадіях, де судове рішення перевіряється на предмет дотримання закону та відповідності матеріалам справи (в Україні це стадія касаційного оскарження), і не може застосовуватися на тих стадіях, де сторонами подаються докази та здійснюється їх оцінка.
Ось таке «правосуддя» намагаються нав’язати Україні професійні «громадські активісти».
Джерело: Grant Watch Ukraine “Стоп-паразит”