Де було наше держзамовлення на безпілотники для української армії?
Позавчора в Києві був важкий ранок.
Атака іранських "мопедів". Водночас країна збирає гроші на безпілотники в рамках акцій, організованих кількома фондами та майбутніми лідерами нових повоєнних партій.
І ось що подумалося.
З таким заводом, як "Мотор-Січ", у нас цих безпілотників мало бути в кожному підворітті по десятку.
І не звичайні безпілотники — а ударні, з великою масою корисного вантажу, далекобійні, з високим горизонтом польоту… У нас мала бути така армада безпілотників, що в Ірані навіть пікнути боялися б щодо будь-яких поставок до рф.
Перед війною "Мотор-Січ" у Запоріжжі почала випускати двигуни для турецького важкого ударного безпілотника Akıncı.
Ми всі чудово знаємо, хто з "реформаторів" останніми роками керував Укроборонпромом, хто очолював його раду, хто замовляв, образно кажучи, "сам у себе" економетричні дослідження на тему "стратегічних напрямків розвитку галузі".
Який ефект від цих досліджень, на які пішли чималі державні гроші?
Хто здогадався призначати на такі посади людей без необхідної освіти та досвіду роботи? Адже "управління" ними оборонною галуззю дуже дорого коштувало країні.
А до цього була спроба продати "Мотор-Січ" китайцям і візит віце-прем'єра Степана Кубіва до Китаю, коли він анонсував відкриття в Чунцині заводу з виробництва вертолітних двигунів на базі технологій та персоналу "Мотор-Січі". Кубів у 2017 р. заявив, що проект зі створення у Чунцині спільного заводу — "один із пріоритетів уряду" (звісно, нашого). Ви тільки вдумайтеся, пріоритет уряду країни, що воює, полягав у будівництві заводу з виробництва військових вертолітних двигунів у Китаї!
Сам завод "Мотор-Січ" з 2014 р. планомірно вбивався. Криза почалася із закриття ринку рф, на який припадала вагома частина реалізації готової продукції. А нових напрямів розвитку, зокрема за рахунок внутрішнього оборонного замовлення, підприємство так і не мало.
Підприємство з мільярдною виручкою (у доларах), повільно вмирало, хоча його науково-технічний потенціал дозволяє конкурувати з такими світовими виробниками авіаційного машинобудування, як General Electric (двигуни для Boeing), Snecma/Turbomeca (Франція) тощо.
"Мотор-Січ" є розробником 28 типів серійних двигунів, штатний персонал становить понад 25 тис. працівників; двигуни підприємства використовуються на гелікоптерах Мі-2, Мі-8, Мі-24, КА-26, літаках АН-26, АН-72, Ан-74.
Таким чином, завод є колосальним депозитарієм науково-технічних розробок, значна частина яких належить до військово-промислового сектору економіки, а його фахівці — носії унікальних ноу-хау та технічних навичок.
Це в західних країнах той самий Ілон Маск отримує мільярдні дотації від уряду на розробки, а в нас "дурники-реформатори" розповідають на ток-шоу байки про те, що все має вирішувати "ринок", протекціонізм — це корупція і дуже погано для економіки, і якщо стратегічній компанії судилося померти, то так тому й бути. Їм невтямки, де був би той же Boeing, якби не протекціонізм із захисту внутрішнього ринку в США і не держзамовлення. Спробуй в Америці продати "аеробус"…
На жаль, діяльність "реформаторів" чітко проходила за методиками деяких наших союзників: Україна не повинна випускати ракети середньої та великої дальності, не повинна виробляти бойові гелікоптери та безпілотники. Нехай буде поки що без цього, а потім скористається "нашим". А українські технології хай повільно помирають разом із їхніми носіями.
Ми стали свідками того, як останні крихти нашого наукового та виробничого потенціалу "підмітають" ті країни, які з "майстерень світу" хочуть стати лідерами інновацій та наукових розробок.
Просто у Китаї є своя промислова політика, а в Україні поки що немає, причому навіть на рівні проекту. І якщо у Піднебесній думають про випуск авіаційних двигунів, то в Україні намагаються заново "зачати та народити" вітчизняну сівалку.
Під час бойових дій "Мотор-Січ" зазнала найпотужніших ударів з боку росії. Що там залишилося цілого, дізнаємось вже після війни. Скільки інженерів поїдуть до того ж Китаю чи навіть Ірану…
Дивлячись на те, як Київ горить під ударами іранських "шахідів" із позивним "Герань" охоплює гнів та огиду. Гнів до ворога та відраза до "реформаторів Укроборонпрому", які залишили стану без захисту напередодні війни.
Перефразовуючи одного неполіткоректного класика: "розруха не в заводах, а в головах".
На фото злітає турецький важкий ударний безпілотник Akıncı.
Наш ударний важкий безпілотник так і не злетів.